План роботи з предмету фізична культура
11.06.2025
гр. Мк - 23 1/9
Тема: Легка атлетика
Урок № 180 - 181
Завдання: Біг 2хв. (темп повільний). Загальнорозвивальні вправи. Спеціальні бігові вправи.
Методика навчання та техніка виконання естафетного бігу. Загальна характеристика естафетного бігу
Класичними олімпійськими дистанціями у чоловіків і жінок зараз є 4x100 м., 4x400 м. і не класичні (4х200, 4х800, 400+300+200+100, 800+400+200+100) та різні комбіновані варіанти естафет.
Естафетний біг ‒ це командний вид легкоатлетичних змагань. Кожен член команди, яка вийшла на старт, має по черзі пробігти свій чітко визначений відрізок дистанції ‒ етап, отримуючи і передаючи один одному естафетну паличку-циліндр вагою не менше 50 г., довжиною 28-30 см. Це один із самих емоційних і видовищних видів легкої атлетики.
Успіх в цьому виді залежить від рівня фізичної підготовленості кожного члена команди, технічної підготовленості (вміння поєднувати максимальну швидкість бігу з передачею естафетної палички при найменших затрат часу, психологічної сумісності та ін.
Основи техніки естафетного бігу.
Техніка естафетного бігу нічим суттєво не відрізняється від техніки бігу на коротку дистанцію. А особливість полягає в передачі естафетної палички на високій швидкості в обмеженій зоні. Згідно з правилами змагань довжина зони передачі складає 20 м. Вона починається за 10 м. до кінця одного етапу і продовжується на 10 м. вперед. Спортсмен, що приймає естафету, має право починати розбіг за 10 м. до початку зони передачі. За передачу естафети поза межами зони (коридору) команда знімається зі змагань. При доборі, комплектації та підготовці команди слід врахувати, що тільки перший стан спортсмен біжить з низького старту, а інші ‒ з ходу. Особливо важливо домагатися передачі естафетної палички без зниження швидкості. Існує два варіанти несення палички:
а) з перекладанням. В цьому випадку учасники на всіх етапах передають паличку з правої руки в ліву, а під час бігу перекладають її з однієї руки в другу;
б) без перекладання. На першому етапі паличка тримається в правій руці і передається другому в ліву руку, другий бігун передає третьому з лівої в праву, а третій ‒ четверту знову з правої руки в ліву.
Таким чином, бігуни першого і третього етапів, що біжать по віражу, тримають естафетну паличку в правій руці, а спортсмени другого і четвертого етапів, які біжать по прямій ‒ в лівій руці. Оскільки під час передачі палички спортсмени не повинні виходити за межі своєї доріжки, щоб не заважати суперникам, то на віражах доцільно бігти біля внутрішнього краю доріжки, а на прямих ‒ біля зовнішнього.
Незалежно від варіанта несення палички існує два способи передачі естафети:
а) зверху, коли великий палець руки бігуна, що приймає естафету, спрямований вгору;
б) знизу, коли вказівний палець руки, що приймає паличку, спрямований вниз.
Перший спосіб дозволяє зразу вхопити паличку за край і не пересувати її в руці під час бігу. Другий спосіб дозволяє надійно вхопити паличку за середину, але в кінці етапу виникає необхідність пересунути паличку трохи вперед для кращої передачі. Бігун на першому етапі розпочинає біг з низького старту, з повороту. Паличка утримується двома чи трьома пальцями правої руки. Учасники другого, третього і четвертого етапів розміщуються на початку зони передачі в положенні високого чи змішаного старту. Голова та тулуб повернуті так, щоб вчасно побачити пробігання партнером контрольної відмітки. Як тільки бігун, який передає естафету, наступає на контрольну відмітку, бігун, який приймає естафету, стартує.
Для оптимальної передачі естафетної палички на субмаксимальній швидкості повинні бути виконані наступні технічні умови:
- швидкість бігунів в момент передачі має максимально співпадати;
- відстань до контрольної відмітки повинна бути точно розрахована і перевірена практично;
- бігун, що приймає естафету, має бігти з максимально можливою швидкістю з перших кроків, щоб найшвидше зрівняти швидкість;
- момент передачі естафетної палички контролюється бігуном, що її передає і виконується під його команду.
Відстань до контрольної позначки має бути такою, щоб бігун з естафетною паличкою наздогнав свого партнера за 3-5 м. до кінця зони передачі. Ця відстань може бути від 5 до 9 м. в залежності від швидкісних можливостей обох бігунів. Руки обох бігунів рухаються як в "чистому" спринті до моменту передачі естафети. Як тільки бігун з естафетною паличкою наблизиться до партнера на відстань витягнутої руки, він дає команду «Хоп!». По цій команді партнер відводить руку назад з відкритою долонею і відведеним великим пальцем. Бігун з естафетою витягує руку з паличкою вперед і вкладає її в розкриту долоню між вказівним і великим пальцем. При оптимальній передачі спортсмени біжать в ногу з повною швидкістю, не роблять жодного зайвого кроку з витягнутою рукою, оскільки це положення знижує швидкість передачі естафети.
Методика навчання техніки естафетного бігу.
Завдання 1. Створити в учнів уявлення про техніку естафетного бігу.
Засоби:
1. Розповідь про естафетний біг та правила змагань.
2. Показ різних варіантів техніки передачі естафетної палички
3. Показ техніки вихідного положення на старті першого і наступних етапів.
Завдання 2. Навчити техніки передачі естафетної палички на місці і в ходьбі.
Засоби:
1. Передача палички з правої руки в ліву на місці по сигналу вчителя.
2. Передача палички з правої руки в ліву на місці по сигналу учня, що передає естафету.
3. Передача палички з лівої руки в праву на місці по сигналу учня що передає, стоячи на максимальній відстані від партнера.
4. Передача палички з правої руки в ліву в ходьбі по сигналу учня, що передає.
5. Передача палички з правої руки в ліву і з лівої в праву в ходьбі колоною по одному по сигналу учня, що передає естафету.
6. Вправа № 5, але учні змагаються в двох командах.
Методичні вказівки. Вишикувати учнів у дві шеренги на відстані 1,5 м. Друга шеренга, яка передає, стає уступом ліворуч, щоб ліве плече приймаючого було проти правого плеча передаючого. За сигналом вчителя передається естафетна паличка в ходьбі під ліву ногу, а потім за сигналом передаючого. В момент передачі палички передаючий сигналізує словом «Хоп».
Вправна й уміла передача краще здійснюється при бігу в ногу. Звертати увагу на правильний винос руки, на прийом за командою і точне вкладання естафетної палички у руку. Після кількох повторень шеренги міняються. Передача проводиться з лівої руки вправу.
Неймовірні рекорди й цікаві факти про стрибки в довжину
Змагання з сучасних стрибків у довжину почали проводитися з середини XIX століття. На Олімпійських Іграх в Стародавній Греції в 708 році до нашої ери в програму змагань було ввімкнений пентатлон (п'ятиборство), до складу якого входили й стрибки в довжину. Але, нам не відомо, яким саме способом стрибали атлети. Передбачається, що стрибки були п'ятикратними, а для збільшення дальності польоту атлет брав ще в руки й гантелі, під час польоту він викидав руки з гантелями вперед. Змагання з сучасних стрибків у довжину почали проводитися з середини XIX століття. Перший офіційний результат був зафіксований в 1860 році: студент Оксфордського університету, на прізвище Пауел зробив стрибок на 5 метрів і 30 сантиметрів. В цей час це норматив спортсмена-розрядника.
Але, навіть до появи офіційних змагань, стрибки в довжину були популярною забавою. Наприклад, свої наукові спостереження Ісаак Ньютон почав саме з цього. Він зауважив, що стрибок у напрямку вітру виходить набагато ефективніше, ніж при зустрічному вітрі. Особливою рухливістю Ньютон в дитинстві не відрізнявся, але, завдяки своїй спостережливості, перемагав у змаганнях своїх однолітків.
Стрибки в довжину незмінно входили в програму Олімпійських ігор сучасності. Причому, на початку XX століття олімпійці могли змагатися не тільки в стрибках в довжину з розбігу, але і з місця. У цій дисципліні не було рівних американцеві Раймонду Юрі. Він переміг на трьох Олімпіадах — в 1900, 1904 і 1908 рр.його кращий результат в стрибках в довжину з місця — 3 метри 48 сантиметрів. За неймовірну стрибучість спортсмена називали "людина-жаба".
У першій половині шістдесятих років минулого століття найсильнішими стрибунами в довжину з розбігу був американець Ральф Бостон. До 1968 року зі світовим рекордсменом з результатом — 8 метрів 35 сантиметрів.
А на Олімпіаді 1968 року в Мехіко сталося щось неймовірне: американець Боб Бімон поліпшив це досягнення відразу на 35 сантиметрів, показавши результат 8,9 метра. Багато фахівців поспішили назвати цей рекорд "вічним". Таким він, правда, не став, але протримався досить довго — цілих 23 роки.
Перевершити неймовірний рекорд Бімона в 1991 році зміг Майкл Пауелл. На чемпіонаті світу в Токіо він зробив стрибок на 8 метрів 95 сантиметрів. Можливо, що і цей результат колись буде перевершений, але рекорд тримається вже 32 років.
Після рекорду Боба Бімона було заявлено, що йому дуже допомогло Мексиканське високогір'я, тому, перевершити досягнення на рівнинних стадіонах просто неможливо. Пропонували навіть окремо реєструвати рекорди для змагань на висоті й рівнині. Але, стадіон в Токіо, де рекордсменом світу став Майкл Пауелл, до високогірних віднести ніяк не можна. Тому, необхідність в окремій реєстрації рекордів відпала.
Чи досягнуть коли-небудь стрибуни в довжину граничного результату, перевершити який буде просто неможливо фізично? До цього питання фізіологи ставляться з побоюванням, адже ще нещодавно і рекорд Боба Бімона здавався недосяжним. Але, передбачається, що максимальний результат, на який буде здатна людина, знаходиться, приблизно, на рубежі 10 метрів 30 сантиметрів.
Спостереження Ісаака Ньютона з приводу попутного вітру під час стрибка, не втратили своєї актуальності й в наші дні. Тому, до рекордних результатів пред'являються суворі вимоги: якщо під час стрибка швидкість попутного вітру перевищує 2 метри в секунду, то рекорд не буде зафіксований офіційно.
Свої рекордсмени зі стрибків у довжину є і серед тварин. Наприклад, блоха здатна подолати відстань в 30 сантиметрів. Якби людина володіла такою ж стрибучістю, то могла б зробити "політ" на 200 метрів. А серед ссавців можна відзначити кенгуру, ця тварина, в разі небезпеки, здатна на стрибок в 12-14 метрів.
Техніка виконання стрибка у довжину розбігу способом «Зігнувши ноги»
Найдоступнішим і ефективним способом стрибка у довжину з розбігу являється стрибок способом «Зігнувши ноги». Перед виконанням стрибків у довжину даним способом необхідно виконати спеціальні стрибкові вправи:
Ø стрибки на лівій та на правій нозі (по 4 рази) руки опущено довільно;
Ø стрибки на місці на двох ногах, руки на поясі;
Ø стрибки на двох ногах з невеликим рухом уперед, руки на поясі;
Ø стрибки на двох ногах з поворотом ліворуч та праворуч;
Ø стрибки на двох ногах через скакалкою;
Ø стрибки – багатоскоки (3-6-8 стрибків).
Перед виконанням стрибка у довжину з розбігу способом «зігнувши ноги» визнач довжину розбігу. Для цього стань на брусок для відштовхування спиною до стрибкової ями. Зроби 16-18 бігових кроків. Зупинившись, познач рискою місце зупинки. Потім повернись обличчям до стрибкової ями та виконуй розбіг, поступово збільшуючи швидкість. Вона має бути найшвидшою на момент відштовхування. Останній крос скороти і виконай його швидше за всі попередні. Поштовх робі однією ногою, енергійно, миттєво перейшовши з п’ятки на носок.
Під час поштовху махову ногу зігни в коліні, руки енергійно рухай вперед - вгору. У польоті ноги зігни в колінах, підтягни до грудей, а перед приземленням винеси вперед. Перед приземленням тулуб нахили вперед, руки під час польоту рухай униз-назад, а під час приземлення різко винеси вперед.
Як тільки п’ятки торкнуться опори, зігни ноги так, щоб не впасти назад.
Поради або правила виконання стрибку у довжину способом «Зігнувши ноги».
Ø Починай розбіг завжди з однієї ноги.
Ø Намагайся досягти найбільшої швидкості під час бігу.
Ø Останній крок розбігу має бути найшвидшим.
Ø Перед приземленням винеси ноги далеко вперед.
Ø Обидві ноги приземлюй на одній лінії.
Ø Пам’ятай, що довжина стрибка вимірюється від бруска до сліду який лишається найближчим до бруска після приземлення.
Координація – це здатність людини раціонально узгоджувати рухи ланок тіла при вирішенні конкретних рухових завдань. Координація характеризується можливістю людей управляти своїми рухами. Існують такі види координації: Міжм’язова координація – взаємодія всіх м’язів, задіяних в рух. Внутрішньом’язова координація – це здатність м’язів до нервових імпульсів, тобто відгук м’язів на іннервацію. Координаційні здібностіЗдатність до швидкого реагування. Спритність – це вміння перебудовувати рухову активність під ситуацію і потребу. Наприклад: розрахунок сили при ударі ракеткою або кидку м’яча. Рівновага і ритмічна здатність. Утримання балансу. Просторове орієнтування — цей вид передбачає навички орієнтування у часі і просторі. Наприклад:- при лові тенісного м’яча.
Вправи на розвиток статичної сили
Статична сила - прояв напруження м'язів без переміщення тіла (тримання ваги).
1) вправи з використанням маси власного тіла (підтягування, віджимання, присідання, стрибки тощо);
2) вправи з використанням маси предметів (штанга, гирі, гантелі, набивні м'ячі тощо);
3) вправи з використанням опору (опір партнера, самоопір, опір еластичних матеріалів, опір навколишнього середовища тощо);
4) вправи на силових тренажерах;
5) ізометричні вправи (відсутня механічна робота).
.jpg)
Комментарии
Отправить комментарий