Викладачі фізичної культури

План роботи з предмету фізична культура
2.12.2024
гр. Гз - 22 1/9
Тема: Волейбол.

Урок № 273 - 274

Завдання: Біг та його різновиди. Загальнорозвивальні вправи.

Удосконалення техніки верхньої та нижньої передачі:

Тактичні дії

Тактика гри – це доцільно узгоджені дії гравців команди, спрямовані на досягнення перемоги в змаганнях.

Дії гравців відбуваються в умовах, коли команда нападає чи захищається. Відповідно до цих стадій тактика гри складається з тактики нападу й тактики захисту. Організація нападаючих і захисних дій здійснюється тільки колективними зусиллями, але це не знижує значення особистої ініціативи гравця. Навпаки, вимагає більш ефективного застосування узгоджених дій для досягнення перемоги.

Таким чином, у тактиці гри постійно проявляються індивідуальні й колективні дії. Індивідуальні дії пов ’язані з передбаченням ігрової ситуації, прийняттям рішень щодо вибору місця на майданчику й виконанням конкретних прийомів техніки. Колективні дії проявляються при застосуванні систем гри, комбінацій під час атак і відповідних захисних дій.

Системність тактичних дій команди характеризує певний розподіл обов’язків серед гравців і їхню розстановку на майданчику. Ці міри диктуються правилами гри (зміна функцій спортсменів у зв’язку з переходами) й необхідністю в кожній позиції команди мати певний підбір гравців, які забезпечили б результативність дій в нападі й захисті. Ефективність дій волейболістів в різних стадіях гри залежить від рівня їхньої підготовки, на яку впливають фізичні дані, потяг до спеціалізації ігрових функцій і, нарешті, їхні здібності. У зв’язку з цим гравців поділяють за такими функціями:

− основний нападаючий – це, як правило, високорослий гравець із сильним ударом і надійним блоком;

− допоміжний нападаючий – універсально підготовлений гравець, але з акцентом на комбінаційний напад;

− зв’язуючий гравець – головний диспетчер команди, який бездоганно виконує другу передачу й бере участь у решті дій команди.−четвертий тип гравця – захисник; це низькорослий спортсмен, який бездоганно володіє першою передачею та захисними прийомами, граючи на другій лінії. Такого волейболіста використовують при заміні нападаючого на другій лінії – ліберо.

У тренувальній групі, що складається з 16 чоловік, доцільно мати чотирьох основних нападаючих, шість допоміжних, чотирьох зв’язуючих і двох захисників. Такий підбір гравців забезпечить якісну підготовку команди, її стартового складу.

Задачі, засоби та методи тактичної підготовки:

− Створити передумови для успішного навчання тактиці гри (розвиток необхідних фізичних якостей, технічна підготовка).

− Формувати тактичні вміння у процесі навчання технічним прийомам.

− Забезпечити високий ступінь надійності технічних прийомів гри у складних ігрових умовах.

− Оволодіти основою індивідуальних, групових і командних тактичних дій в нападі і захисті.

− Вдосконалювати тактичні уміння з урахуванням ігрової функції волейболіста в команді.

− Формувати вміння ефективно використовувати технічні прийоми і тактичні дії в залежності від умов (стан партнерів, супротивника, зовнішні умови).

− Розвивати спроможність до швидких переключень у діях – від нападу до захисту і від захисту до нападу.

− Вивчати команди супротивника, їхній технічний арсенал, тактичну і вольову підготовленість.

− Вивчати передову тактику провідних команд країни і зарубіжних команд.

Засоби. Для вирішення цих задач необхідні різноманітні засоби. Провідне місце в тактичній підготовці займають, природно, вправи з тактики (індивідуальні, групові, командні), двостороння гра, контрольні і календарні ігри, теорія тактики волейболу. Крім того, велике значення мають підготовчі вправи для розвитку швидкості реакції, орієнтування; вправи на швидкість переключення з одних рухів на інші, з одних дій на інші і т. ін.; рухливі і спортивні ігри, спеціальні естафети; вправи з техніки (підвищення ступеня надійності і гнучкості навичок).

Методи. Методи тактичної підготовки ті ж, що і при вирішенні задач технічної підготовки. При цьому, природно, враховують специфіку тактики. Так, при показі використовують макети майданчика, відеозаписи, фільми. При вивченні у спрощених умовах складні тактичні дії вивчають частинами, застосовуючи сигнали, орієнтири тощо.

Ускладнені умови створюють за допомогою спеціальних приладів, наприклад, електротренажера) певне число лампочок, що можна запалювати у різноманітному порядку) при навчанні нападаючому удару і блокуванню, удосконаленні навичок другої передачі у тактичному аспекті тощо.

На етапі закріплення вивчених тактичних дій застосовують метод аналізу дій своїх і супротивника. Для цього використовують записи ігрових дій.

Типовий для тактичної підготовки метод моделювання дій супротивника (окремого гравця або команди в цілому). Особливе місце займає метод переключення в тактичних діях – від нападу до захисту і від захисту до нападу. Ефект дадуть багаторазові переключення в умовах дефіциту часу і відповідь на сигнал.

Тактична підготовка повинна бути органічно пов’язана з іншими видами підготовки. У фізичній підготовці (загальній і спеціальній) цей зв’язок виражається у використанні рухливих і спортивних ігор, розвитку спеціальних якостей, сприянні (у загальних рисах) оволодінню груповими і командними діями, прийнятими у волейболі (наприклад, з набивними м’ячами – розташування, напрямок кидків м’яча у русі). У технічній підготовці вона проявляється у виборі дій у відповідь на сигнал (ситуацію), взаємодії при виконанні як вправ, що підводять, так і вправ з техніки, а також технічних прийомів у рамках тактичних дій.

У теоретичній підготовці багато уваги приділяють вивченню тактики, аналізу тактичних дій своїх гравців і команди, гравців і команди супротивника, провідних команд країни.

В інтегральній підготовці зв’язок між іншими видами підготовки полегшує вирішення завдань під час навчальних двосторонніх ігор, підбір спаринг-партнерів для контрольних ігор, формування настанов на гру під час змагань, наступний розбір гри і аналіз дій волейболістів.

У сучасному волейболі яскраво виражена тенденція розвитку швидкісної гри і ускладнення тактичних комбінацій. Тому особливо важливо навчити волейболіста оцінювати розташування гравців (своїх і супротивника) на майданчику, положення і напрямок польоту м’яча, передбаченню дій партнерів розгадувати задум супротивників, швидко аналізувати обстановку, що склалася і, вибравши найбільш доцільну дію, ефективно виконати її.

Враховуючи сказане, можна виділити основні напрямки тактичної підготовки:

− постійна увага розвитку спеціальних фізичних якостей;

− визначення раціональної послідовності вивчення технічних прийомів, їхнього поєднання і чергування;

− виховання уміння реалізувати якості, що розвиваються, та спроможність їх застосування у процесі виконання технічних прийомів;

− встановлення раціональної послідовності вивчення тактичних дій (індивідуальних, групових і командних) у нападі і захисті з урахуванням послідовності вивчення технічних прийомів;

− удосконалення навичок тактичних дій у процесі інтегральної підготовки (взаємозв’язок тактичної підготовки з технічною, система завдань у навчальних іграх, настанова у контрольних іграх і змаганнях).

Тактична підготовка – це педагогічний процес, спрямований на досягнення ефективного застосування технічних прийомів у складних ігрових ситуаціях за допомогою тактичних дій, які являють собою раціональну форму організації дій волейболістів у грі для досягнення успіху.

Можна виділити ряд чинників, які визначають успішність тактичних дій волейболіста в грі:

По-перше, високий рівень розвитку спеціальних якостей:швидкості реакцій, швидкості відповідних дій, орієнтування в просторі, інтелекту,тощо.

По-друге, високий ступінь надійності технічних прийомів у складних ігрових прийомах.

По-третє, єдність перших двох факторів, які виражаються у високому рівні володіння навичками індивідуальних і колективних дій у нападі і захисті.

Тактичну підготовку не слід зводити до навчання волейболістів тактичним діям. Основу успішних дій волейболістів у грі складають спеціальні якості (спостережливість, швидкість реакції і таке інше), уміння гнучко використовувати технічні прийоми. Взагалі тактичні дії – це форма організації дій волейболістів:індивідуальних, групових, командних в умовах одноборства з суперником, які дозволяють у повній мірі реалізувати якості, вміння і навички, набуті в процесі навчально-тренувального процесу.

Перший етап тактичної підготовки спрямований на розвиток фізичних та інтелектуальних якостей, які лежать в основі успішних тактичних дій. Ефективними засобами є різні вправи, рухливі ігри та естафети, які вимагають максимальної швидкості реакції і орієнтування, швидкості відповідних дій, спостережливості, переключення з одних дій на інші і таке інше.

Другий етап - формування тактичних умінь у процесі навчання волейболістів технічним прийомам. Навчання слід побудувати так, щоб в грі проявилась єдність техніки і тактики. Досягти цього можна двома шляхами. По-перше, в міру оволодіння технічним прийомам його поєднують з якостями, які зумовлюють успіх тактичних дій. Наприклад, волейболіст виконуючи передачу, слідкує за діями партнера: в залежності від характеру обумовлених сигналів необхідно виконати передачу,з низькою, середньою чи високою траєкторією. По-друге, на етапі вивчення прийому в складних умовах застосовують таку систему вправ, яка допомагає формувати тактичні уміння, наприклад, подачі на точність, в праву, в ліву половину майданчика, дальню, ближню половину, окремі зони, між зонами, в 8-9м, чергування способів подач. На цій основі легко засвоюються індивідуальні тактичні дії при подачі: подача на гравця, який слабо володіє прийомом м’яча, подачі на гравця, який вийшов на заміну, на зв’язуючого, який виходить із задньої лінії.

Третій етап тактичної підготовки – вивчення тактичних дій в нападі та захисті (групові, індивідуальні, командні). Основним засобом на цьому етапі є ігрові вправи та двостороння гра.

Велику увагу слід приділяти формуванню уміння швидко переключатись від виконання однієї дії до другої.

Навчальну гру вводять поступово, їй передують рухливі ігри, естафети, підготовчі до волейболу ігри. Таким чином, формування тактичних умінь розпочинається ще з підготовчих і підвідних вправ, продовжуються у вправах по формуванню технічних навичок, досягаючи найвищого вираження у вправах з тактики, в навчальних, контрольних іграх і змаганнях.

Тактичні системи гри. Тактичні системи гри характеризуються певним вихідним розташуванням гравців на майданчику, розподілом основних функцій між ними з характерним застосуванням технічних прийомів.

Тактичні системи нападу. У волейболі існує три системи нападу: після другої передачі зв’язуючим гравцем першої лінії; після другої передачі зв’язуючим гравцем другої лінії; після передачі та відкидання.

Першу систему нападу застосовують у тому випадку, якщо при будь-якому розташуванні гравців команди на першій лінії є волейболіст, що слабо грає в нападі, але володіє необхідною техніко-тактичною підготовкою у виконанні других передач. Таких гравців у команді повинно бути не більше двох. Кожен з них є диспетчером передач.

При застосуванні цієї системи нападу існує досить різноманітний набір комбінацій, в яких беруть участь два нападаючі. Тактична суть дій зв’язуючого гравця і нападаючих полягає в прагненні завершити атаку з мінімумом перешкод з боку блокуючої команди суперника. Для цього застосовують різні за висотою, швидкістю й напрямком передачі для удару, а також узгоджені, своєчасні переміщення та відволікаючі маневри нападаючих. Все це повинно забезпечити утримування кожного з блокуючих у своїй зоні й особливо в зоні 3, що не дасть змогу йому прийти на допомогу одному з партнерів для організації групового блока. Для цього застосовують такі комбінації:

1. Організація атаки з виконанням заключного удару кожним нападаючим у межах своєї зони. Зв’язуючий гравець першої лінії ближче до зони 2 для того, щоб мати можливість варіювати передачу за голову з довгою передачею гравцю зони 4, або коротку в зоні 3. Зв’язуючий гравець розташовується в зоні 2. З ним взаємодіє на великих швидкостях нападаючий зони 3, виконуючи удари з коротких передач. Нападаючий зони 4 діє з бокового кордону сітки й завершує комбінацію після довгої передачі з зони 2.

2. Організація атаки з дією двох нападаючих в одній і тій же зоні біля сітки. Взаємодія двох нападаючих (3,4) із зв’язуючим гравцем. Першим розпочинає стрімкий розбіг, стрибок і замах для удару нападаючий зони 3. Можливо, він і завершить атаку. Тоді проти нього повинен діяти один, а може й два блокуючих. Цю обставину й враховує зв’язуючий гравець. Він залишає без удару нападаючого зону 3 і виводить другого нападаючого (4) на удар, при якому м’яч пролітає над руками блокуючих, що приземляються. Першим починає дії нападаючий зони 4, а нападаючий зони 3 після розбігу здійснює удар за спиною свого партнера.

3. Організація атаки за участю двох нападаючих, які за рахунок узгоджених схресних переміщень, виконують заключний удар у суміжних зонах біля сітки.

Під час виконання цієї комбінації кожний блокуючий тримається напроти свого підопічного нападаючого команди суперника під час його розбігу на удар. У випадку схресних переміщень до сітки двох нападаючих, обидва блокуючі, рухаючись вздовж сітки назустріч один одному, можуть зіткнутися або, в усякому разі, загальмувати свій рух і в результаті цього не встигнуть за своїми суперниками. Першим розпочинає дії нападаючий четвертої зони. Природно, вздовж сітки з протилежної її сторони, переміщується блокуючий зони 2. Трохи пізніше починає схресний рух у напрямку зони 4 нападаючий третьої зони. Блокуючий третьої зони, рухаючись вздовж сітки, наштовхується на партнера й губить час, необхідний йому, щоб зайняти вихідну позицію та стрибнути на блок і відбити удар суперника.

Першим починає дії гравець зони 2. Головним недоліком системи нападу після другої передачі зв’язуючим гравцем першої лінії є те, що проти двох нападаючих діють троє блокуючих. Це змушує нападаючих дуже мобільно проводити атаки, докладаючи великих фізичних і психічних зусиль.

Друга система нападу–найпоширеніша в практиці гри команд, стартові склади яких укомплектовані за принципом 4-2,5-1. Вона передбачає участь в атаці трьох гравців першої лінії, для яких виконує другу передачу м’яча зв’язуючий гравець, що виходить до сітки з другої лінії.

Комбінації, що застосовують у цій системі, дуже схожі на вищеописані. Взаємодія двох нападаючих у першій та другій системах ідентичні, а третій нападаючий підключається до атаки, як правило, в своїй зоні, коли перші два виконали відволікаючу функцію.

Третя система нападу з першої передачі м’яча і з відкидання – дуже результативна атака, але застосовується, на жаль, дуже рідко через складність виконання першої передачі м’яча безпосередньо для удару. Найчастіше атаку з першої передачі застосовують у процесі гри, коли суперник переправляє м’яч через сітку несильним ударом.

При цій системі нападаючий, якому спрямовують передачу, розташовується в 1,5-2 м від сітки. Після короткого й швидкого розбігу нападаючий в стрибку виконує удар, спрямовуючи м’яч найчастіше по ходу розбігу (з № 4 в зону 5, з № 2 в зону 1, з № 3 в зону 4-5). Результативність його дій викликає відповідні дії блокуючого, а інколи й двох блокуючих. У цих випадках тактично доцільніше чергувати удар чи імітацію удару та відкидання м’яча партнерові. У зв’язку з цим першу передачу адресують тому нападаючому, який міг би не тільки здійснити удар, але й технічно правильно відкинути м’яч. Причому роблять це так, щоб блокуючий не встиг стрибнути повторно і заблокувати удар другого нападаючого. Передачі м’яча в стрибку можуть бути найрізноманітніші: над собою, перед собою, за голову. Характер взаємодії двох нападаючих обумовлюють заздалегідь. Застосовують ту зв’язку дій між партнерами, яка найвигідніша в ситуації, що склалася. За системою нападу з першої передачі не можна грати протягом усієї зустрічі. Але навіть епізодичне застосування атак підвищує загальну результативність нападу команди, робить різноманітною її тактику.

Тактичні системи захисту.

Кожна захисна система передбачає взаємодії гравців у лініях захисту (блокуючі, страхуючи, власне захисники) й між цими лініями.

Нині застосовують дві тактичні системи захисту під умовною назвою кутом вперед ”і кутом назад ”. Різниця між ними полягає в характері виконання страхування блокуючих.

Система "кутом вперед ”. Вона забезпечує надійне страхування блокуючих у відповідь на дії нападаючої сторони, гравці якої, поряд з ударами, досить часто користуються обманними ударами, спрямовуючи м’яч через руки блокуючих.

Вихідне положення гравців команди та їхня взаємодія при цій системі. Блокуючі займають позиції біля сітки в середині своїх зон. Гравці зон 5 і 1 – за 1,5 – 2 м від лицьової лінії і за 1 м від бічної. Гравець № 6, який готується до виконання страхування, займає вихідну позицію в центрі майданчика. Відбиваючи атаки суперника на правому фланзі оборони, взаємодіють таким чином; блокуючі зон 2 і 3 організовують груповий блок, гравець зони 4, вільний від блоку, швидко відбігає назад до лінії нападу для захисту зони, гравець № 6, визначивши, кого із блокуючих він повинен страхувати, займає позицію за 1-1,5 м за блокуючим зони 2. Гравці зон 1 і 5, орієнтуючись на характер передачі для удару та дій нападаючого, займають позиції для наступних дій по захисту своїх зон. Середню частину майданчика захищають блокуючі. Такий же характер взаємодій гравців усіх ліній захисту, коли відбивають атаки на лівому фланзі оборони, але з відповідними змінами окремих функцій ліній блокуючих (тут у груповому блоці братимуть участь гравці зон 4 і 3, а гравець зони 2 відбіжить назад для захисту).

При атаці суперника в центрі сітки в блокуванні бере участь здебільшого тільки один гравець. У цьому випадку флангові гравці першої лінії відбігають на 2,5-3 м назад для участі в захисті. Решта гравців виконує функції, подібні до вищеописаних.

Основна вада цієї системи полягає в досить складному захисті задньої, середньої частини майданчика, незважаючи на зусилля в цьому плані блокуючих.

Система “кутом назад” забезпечує захист задньої середньої частини майданчика за рахунок розташування гравця № 6 в цій зоні. При цьому змінюються дії гравців при організації страхування блокуючих. Вихідні положення гравців і їхня взаємодія при захисній системі «кутом назад» під час відбиття атаки на правому фланзі оборони. Блокуючих зон 2 і 3 страхує гравець зони № 4, вільний від блоку. У зв’язку з виходом гравця із зони 4 на страхування відносний контроль цієї зони здійснює гравець № 5, котрий виходить із своєї вихідної позиції вперед до лінії нападу. Його висування вперед компенсує гравець зони 6, переміщаючись на 1-1,5 м ліворуч. – Гравець № 1 займає позицію за 3 м від лінії нападу й не більше як за 1 м від бічної лінії.

При атаці суперника на лівому фланзі оборони характер взаємодії гравців підпорядковується напрямку атаки. Так, у цьому випадку груповий блок організовують гравці зон 4 і 3; гравець № 2, що не бере участі в блокуванні, страхує своїх партнерів – блокуючих тощо. Коли суперник атакує в центрі сітки, обидва флангові гравці першої лінії, як правило, відбігають назад і займають захисні позиції в районі лінії нападу. Гравці зон 5 і 1 висуваються вперед і розташовуються за 1 м від бічних ліній, за 2 м від лінії нападу. Гравець № 6 залишається в своєму вихідному положенні на той випадок, якщо доведеться забезпечувати приймання м’яча, що відскочив від рук блокуючих і летить на задню частину майданчика.

Основний недолік цієї системи захисту полягає в складності організації страхування блокуючих і організації переходу від захисних дій до нападу, бо всі потенціальні нападаючі (лінія блокуючих) у момент приймання м’яча після удару суперника перебувають на одному “п’ятачку”, і при цій ситуації не завжди вдається своєчасно організувати активні, цілеспрямовані дії нападаючих.

Для ліквідації цього недоліку в деяких випадках застосовують страхування блокуючих фланговими гравцями другої лінії (5 або 1). Та при цьому порушується захист другої частини майданчика трьома гравцями

Тактика гри в нападі.

До індивідуальних тактичних дій в нападі відносять дії без м'яча (вибір місця) і власне з м'ячем (під час другої передачі, подачі, нападаючого удару). До групових тактичних дій відносять взаємодії 2-5 гравців, які вирішують частину загальнокомандного завдання. Прийняте ділення команди в момент розстановки на передній і задній лініях виражається у взаємодії гравців всередині ліній і між лініями. Їх дії визначаються не тільки кількістю торкань м'яча, але і зоною, звідки гравець буде виконувати технічний прийом. Ці взаємодії здійснюються: - між гравцями задньої і передньої лінії (гравці, що приймають подачу чи нападаючий удар зі зв'язуючим гравцем під час гри зв'язуючого на передній лінії); - те ж саме, але під час виходу зв'язуючого гравця з другої лінії (друга передача на удар) з нападаючими передньої лінії; - приймаючих подачу або нападаючий удар з нападаючими гравцями; - нападаючих з нападаючими в момент імітації нападаючого удару і передачі в стрибку партнеру. За структурою переміщення нападаючих взаємодії можна поділити на три групи: 1. Взаємодії без зміни напряму переміщення (кожний гравець діє у своїй зоні). 2. Зі зміною напряму переміщення. 3. Зі схрещеним переміщенням (комбінації “Хрест”, “Зворотній хрест”). Командні тактичні дії включають три системи: 1. З другої передачі гравцем передньої лінії. 2. З другої передачі гравцем, який виходить із задньої лінії. 3. З першої передачі або передачі в стрибку після імітації нападаючого удару.

Командні тактичні дії у нападі Командні тактичні дії у нападі прямо залежать від системи гри, яку обирає команда. Якщо не говорити про початковий етап підготовки гравців, де всі гравці і виконують перше командне торкання, і почергово передачу під атаку, і атакувальні дії, то можна виділити такі системи гри команди: - 4:2 – коли на майданчику знаходяться два гравці, які виконують передачу під атаку, та чотири, які виконують завершальні атакувальні дії; - 5:1 – система гри команди, коли гравець, що виконує передачу під атаку, один, решта гравців – нападники. Саме тому виникає поділ гравців за ігровими амплуа.

Є 5 амплуа: зв’язуючий, догравальний, центральний блокуючий, діагональний і ліберо. «Зв’язуючий гравець» – гравець, який найкраще володіє технічним прийомом «передача м’яча зверху», оскільки передача під атаку в основній своїй більшості здійснюється саме таким способом. Зв’язуючий гравець має володіти високою надійністю різних передач м’яча в різних ігрових ситуаціях. Враховуючи, що ця ігрова функція передбачає практичну 11 реалізацію тактичного задуму гри, до гравців, що виконують передачі для атаки, висуваються виключно високі вимоги як до організаторів ігрових дій. Основні його обов’язки в нападі: точно спрямувати передачу для ударів у простих і складних тактичних комбінаціях, враховуючи особливості кожного нападника; розігрувати комбінації з урахуванням розташування гравців противника, що ставлять блок; вміло виходити з задньої лінії (з різних зон) для передачі під удар не тільки при прийомі подач суперника, але і в процесі гри, в контратаках проявляти ініціативу в нападі. «Догравальник» – прийом м’яча після подачі суперника, від прийому залежить, м’яч якої зручності доведеться обробляти зв’язуючому. «Діагональний гравець» – набір очок, більшість передач зв’язуючого йде саме на нього, він – бомбардир. «Нападник». Залежно від системи гри команди виділяють нападників першого темпу, другого темпу та при системі гри 5:1 – діагонального нападника. Нападник першого темпу завжди першим розпочинає рух у зону нападу, саме від того, наскільки вчасно буде виконане його переміщення, залежить розвиток подальших атакувальних дій команди. У більшості випадків гравець першого темпу виконує свої функції у центральній частині сітки, також на нього покладають функції центрального блокувального – гра перед сіткою та блок. Нападник другого темпу та діагональний гравець починають свій рух у визначену ігровою комбінацією зону після гравця першого темпу. У більшості випадків вони діють з краю сітки. На них також покладається функція крайнього блокувального. «Ліберо» – гравець, який може виходити на майданчик необмежену кількість разів, але за обумовленою правилами гри послідовністю, замість будь-якого гравця задньої лінії, він діє по всьому периметру майданчика й підбирає м’ячі, страхує партнерів. До його основних функції відносять гру у прийомі та захисті, він не може виконувати атакувальні дії вище верхнього краю сітки. У сучасному волейболі все частіше стали використовувати гравця «ліберо» для другого командного торкання при передачі під атаку, якщо перше командне торкання виконано не досить чітко та зв’язуючий гравець не має змоги його виконати або сам здійснює його. Але атакувальні дії з другої передачі гравця ліберо можна здійснювати лише у тому випадку, якщо: він виконує передачу під атаку способом «зверху» і знаходиться на задній лінії ігрового майданчика; способом «знизу» на будь-якій з двох ліній ігрового майданчика; якщо передача виконана способом «зверху» та гравець «ліберо» знаходиться на передній лінії ігрового майданчика, то атакувальні дії можна виконувати лише нижче верхнього краю сітки. Саме тому у командних тактичних діях заведено виділяти: - взаємодію гравців команди при організації атак з прийому подачі суперника, тобто стандартні комбінації, які награються залежно від системи гри команди – 5:1, 4:2; 12 - взаємодію гравців команди при організації контратакувальних дій після прийму нападаючого удару суперника, тобто догравання м’яча. У першому та другому випадку також заведено розподіляти організацію атаки через зв’язуючого гравця, що знаходиться на передній та на задній лініях. У випадках, коли зв’язуючий гравець знаходиться на передній лінії, розглядають варіанти атаки гравців команди після першого командного торкання та після передачі зв’язуючого гравця. Тобто, атака на сторону суперника буде здійснюватися у першому випадку у два командних торкання, а у другому випадку– в три. У випадках, коли зв’язуючий гравець заходиться на задній лінії і виходить для передачі, мають місце взаємодії при першому командному торканні, тобто прийомі м’яча, у зонах 1, 6, 5 . Ефективність командної тактики нападу залежить від рівня технічної підготовленості кожного гравця окремо та команди у цілому, злагодженості дій усіх гравців та окремих ланок, точності виконання попередньо поставлених завдань та своєчасної її корекції. Найрезультативнішою систему гри у нападі вважають систему 5:1, коли на майданчику знаходиться один зв’язуючй гравець, який постійно виконує другу передачу під атаку, окрім випадків, коли йому не зручно виконувати її через неякісний прийом або він сам його виконує. При такій системі гри, коли зв’язучий знаходиться на задній лінії, він може загравати усіх трьох нападників передньої лінії та гравців задньої лінії. Те ж саме, коли на передній лінії. Їй віддають перевагу усі висококваліфіковані команди, тому що вона дозволяє застосовувати найгостріші, складні і цікаві тактичні комбінації. Найвища ефективність досягається тут у тому випадку, коли нападники володіють ударами, різними за швидкістю та висотою передач.