План роботи з предмету фізична культура
                  2.09.2024
           гр. В - 24 1/9

Тема:  Фізична культура та спорт у системі  загальнолюдських цінностей, забезпечення  здоров’я та фахової дієздатності.

Урок № 1 - 2

Завдання: Біг 2хв. Загальнорозвивальні вправи з гантелями. 

    

1Фізична культура як частина культури суспільства та особистості Людина у сфері культури здійснює діяльність у трьох аспектах: - пізнає культуру, яка зафіксована у духовних та матеріальних цінностях, що створені попереднім людським досвідом; 6 - діє у громадському середовищі як носій визначених культурних цінностей; - створює нові культурні цінності, які стають базою для розвитку культури наступних поколінь. Культура – історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей людини, що визначається у типах, формах організації життєдіяльності людини, а також матеріальних та духовних цінностях, які створені самою людиною. Фізична культура – це особлива та самостійна сфера культури, яка виникла і розвивалася одночасно із загальнолюдською культурою та є її органічною частиною. Вона задовольняє соціальні потреби у спілкуванні, грі та розвагах, у деяких формах самовираження особистості через соціальноактивну корисну діяльність. Для удосконалення людини фізична культура використовує фізичні вправи, сили природи, гігієнічні фактори, режим праці, побуту, харчування, відпочинку. Вона повинна сприяти зростанню економічного, оборонного потенціалу країни, задоволенню духовних потреб людей, бути діючим засобом всебічного гармонійного розвитку особистості, формуванню активної життєвої позиції. Фізична культура особистості включає все те, що використовувала і досягла людина, більш того, що надала природа у розвитку фізичних здібностей, рухових якостей, стану здоров’я, і все те, що є у цьому плані результатом її діяльності, фізичної та духовної активності, яка спрямована на самовдосконалення; це «людська» (а не тільки природна) форма людини.

 Потенційних можливостей рухової діяльності, які людині надані природою та які вона протягом життя використовує, недостатньо, фізична культура дозволяє розкрити, розвинути їх у повному обсязі. Малорухомий образ життя є однією з головних причин хронічних захворювань. При цьому погіршується розумова працездатність, відбуваються негативні зміни у центральній нервовій системі, знижуються функції уваги, мислення, пам’яті, послаблюється емоційна стійкість. У процесі фізичного виховання здійснюється морфологічне і функціональне удосконалення організму, формування та покращення його 8 життєво важливих фізичних якостей, рухових навичок, умінь, знань. Діапазон можливостей в удосконаленні фізичної природи людини практично безмежний. Необхідно пам’ятати, що систематичні заняття фізичною культурою і спортом збережуть молодість, здоров’я, довголіття, якому супутній творчий трудовий підйом. Додержання гігієнічних норм, створення у студентських колективах позитивного психологічного клімату, стимулювання занять масовою фізичною культурою, правильна організація робочого часу – необхідні умови здорового способу життя. Велике значення має свідоме ставлення до занять фізичними вправами.

Спорт не тільки розвиває м’язи, але й загартовує дух. Воля людини виразно виявляється та розвивається у свідомих діях, що спрямовані на визначення цілей, які пов’язані з переборенням перешкод. Психологи визначили вольові якості, які необхідні для подолання перешкод, що виникають у процесі діяльності – цілеспрямованість, наполегливість та завзятість, рішучість та сміливість, ініціативність і самостійність, витриманість та самовладання. Цілеспрямованість – проявлення волі, яка характеризується ясністю цілей та завдань, планомірністю діяльності та конкретних дій, зосередженням дій, думок, почуттів у непохитному русі до мети. Наполегливість та завзятість – проявлення волі, яке характеризується тривалим збереженням енергії та активності у боротьбі за досягнення мети й подолання багатьох перешкод, у тому числі перешкод, які несподівано виникли. Рішучість та сміливість – проявлення волі, що характеризується своєчасністю та обдуманістю їх реалізації у практичних діях, відсутністю боязні брати відповідальність за рішення та виконання в умовах ризику та небезпечності. Ініціативність та самостійність – проявлення волі, яке характеризується особистим починанням, новаторством, творчістю та швидкістю мислення, що спрямовані на досягнення мети, відсутністю орієнтування на допомогу зовні. Витриманість та самовладання – проявлення волі, що характеризується збереженням ясності розуму, можливістю керувати думками, почуттями та діями в умовах емоційного збудження або пригнічення, інтенсивних напружень, стомлення та ін.

  Поняття «здоров’я» Всесвітня організація з охорони здоров’я визначає здоров’я як стан повного фізичного, духовного та соціального 14 благополуччя, а не тільки відсутність захворювань та фізичних відхилень. Нормальний стан здорового організму - динамічне поняття, яке характеризує оптимальний стан живої системи, при якому виявляється її максимальна активність. Стан здоров’я – показник адекватності роботи функціональних систем організму. Неодмінна умова здоров’я – активна діяльність з усунення неблагополуччя, незадоволеності у досягненнях. Прагнення до самовдосконалення, опір злу, підтримка та створення добра – невід’ємні передумови здоров’я тіла і духу. З цієї точки зору здоров’я визначається як здатність до самозбереження, саморозвитку та самовдосконалення. Більш детально здоров’я – це здатність: - протистояти зовнішнім та внутрішнім обуренням, пошкодженням, старінню та іншим формам організації; - пристосовуватися до навколишнього середовища та до своїх особистих можливостей; - збільшувати тривалість повноцінної життєдіяльності; - народжувати та ростити повноцінне потомство; - покращувати можливості, властивості та здібності свого організму, а також якість життя та навколишнього середовища, у якому перебуваєш. Частіше в ознаках здоров’я зустрічаються шість ознак: 1) відсутність захворювань; 2) нормальна функція організму на всіх рівнях його організації; 3) здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій; 4) повне фізичне, душевне та соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних та духовних сил організму; 5) динамічна рівновага організму, його функцій та факторів зовнішнього середовища; 6) пристосування до умов існування, які постійно змінюються (адаптація).

Здоровий спосіб життя Турбота про власне здоров’я, підтримання працездатності, загартування, раціональне харчування, відсутність шкідливих звичок (не палити, не вживати алкоголь, наркотики), уміння бути комунікабельним, корисним близьким, товаришам, суспільству – все це у комплексі складається у спосіб життя людини. Спосіб життя та охорона здоров’я населення – взаємопов’язані сторони життєдіяльності людини. Здоровий спосіб життя – гармонійне єднання різноманітних сторін людської життєдіяльності: виробничої, споживчої, культурної, біологічної, фізкультурної, психологічної. До основних складових здорового способу життя відносять: - режим праці та відпочинку; - організація сну; - режим харчування; - організація рухової активності; - виконання вимог санітарії, гігієни, загартування; - профілактика шкідливих звичок; - культура міжособистісного спілкування; - психофізична регуляція організму; - культура сексуальної поведінки. 17 В аспекті фізичної культури здорового способу життя виражається орієнтованість діяльності людини до зміцнення особистого та суспільного здоров’я. Серед видів фізкультурної активності, які використовуються у здоровому способі життя, визначають: - спорт аматорський та професійний; - фізична культура, яка спрямована на удосконалення фізичних кондицій, покращення побудови тіла; - реабілітаційна фізична культура; - фізична культура пізнавально-кондиційної спрямованості (туризм); - фізична культура рекреативного призначення; - фізична культура танцювально-ритмічної спрямованості

Організація рухової активності Один з обов’язкових факторів здорового способу життя  здобувачів освіти – систематичне, відповідне віку, стану здоров’я використання рухових дій, які виконуються у повсякденному житті, в організованих та самостійних заняттях фізичними вправами і спортом, що з’єднані терміном «рухова активність». Мінімальні межі рухової активності повинні характеризувати обсяг рухів, який необхідний людині, щоб зберегти нормальний рівень функціонування організму. Цьому рівню відповідає руховий режим оздоровчо-профілактичного характеру. Оптимальні межі повинні визначати той рівень фізичної активності, при якому досягається найкращий функціональний стан організму, високий рівень виконання навчально-трудової та соціальної діяльності. Такий режим носить оздоровчорозвиваючий характер. Максимальні межі повинні застерігати від дуже високого рівня фізичних навантажень, який може призвести до перевтоми, до різкого зниження працездатності у навчально-трудовій діяльності. Такий режим має назву індивідуально адаптованого до максимальних можливостей.

Домашнє завдання: виконанати загальнорозвивальні вправи. на всі групи м'язів (8 - 10 вправ)

дотримання рухливого режиму. 

Рекомендована література: Шепеленко Т.В., Лучко О.Р. Сприяння спорту у формуванні креативних (творчих) здібностей людини