План роботи з предмету фізична культура
                        22.04.2024
                    гр. Е -22  1/9
      Тема: Баскетбол.

Урок № 191 - 192

Завдання: Біг та його різновиди. Загальнорозвивальні вправи. 


Спеціальні вправи з баскетбольним м'ячем/

Тактичні дії  в нападі проти змішаного захисту. 

1. Принципи взаємодії гравців у зонному захисті 1. При сучасній організації зонного захисту гравці діють за правилом "гравець опікує гравця", не обмежуючись територіальними межами, що виключають переміщення і гру на перехоплення. 2. Гра на м’яч – це основний принцип, на якому ґрунтується вся структура зонного захисту. Гравець, що опікує нападаючого з м’ячем, повинний наблизитись до нього й активно протидіяти, інші ж гравці знаходяться між м’ячем і кошиком і уважно стежать за кожною передачею, відповідно змінюючи своє розташування, готові перехопити м’яч і допомогти один одному. 3. Рух м’яча обумовлює переміщення гравців. Кожен рух м’яча супроводжується переміщенням захисника. З рухом м’яча захисник змінює своє місце розташування. У цьому випадку він 4 стає відповідальним за нову територію, залишаючи свого підопічного без опіки. Переміщення гравців обумовлені зонною побудовою, що застосовується командою. 4. Дії захисників при переміщенні нападаючих. Коли нападаючі використовують заслони, наведення і переміщуються з однієї зони в іншу, захисники повинні передавати підопічного своїм партнерам. 5. Обґрунтовані переміщення. У процесі гри захиснику доводиться часто змінювати територію відповідальності для того, щоб закрити незахищену зону або відкритого гравця, а такожу випадках перехоплення м'яча. 6. Команди, що застосовують зонний захист, широко використовують захисні комбінації, що атакують, з метою оволодіння м'ячем. 2. Методи боротьби проти зонного захисту. 1. Швидкий прорив. 2. Створення чисельної переваги. 3. Використання універсальних засобів нападу. 4. Пресинг. Швидкий прорив Одним з діючих методів боротьби проти зонного захисту є напад швидким проривом. Встановлено, що зростання індивідуальної майстерності баскетболістів дозволяє збільшити кількість випадків застосування швидкого прориву. Це пояснюється, насамперед , умінням виявити активність, ініціативу й агресивність дій гравців у захисті і тим самим забезпечити команді більш часте володіння м'ячем, а також розширити коло типових ігрових ситуацій, з яких можна успішно атакувати швидким проривом. До них варто віднести: укидання м'яча через лицьову і бокову лінії; груповий пресинг на своїй половині майданчику і пресинг по всьому полю; 5 проведення оптимальної кількості проривів у чисельній меншості. Гравці повинні вміти використовувати також резерви для збільшення кількості проривів із традиційних ситуацій, тобто після перехоплення й оволодіння м'ячем, що відскочив від свого щита. Нажаль, дані педагогічних досліджень свідчать, що ці ігрові ситуації для проведення швидкого прориву використовуються лише в 50% випадків. Причини: відсутність награної системи початкових переміщень гравців, що забезпечують умови для швидкості і надійності першої передачі; не використовуються сприятливі умови для застосування ведення м'яча з метою подолання територіального простору, здійснення першої фази атаки і збільшення партнерів у прориві. Необгрунтоване відмовлення від проведення швидкого прориву не можна виправдати ніякою тактикою. Треба керуватися ще і тим, що ефективність цього виду нападу найвища - від 65 до 70 %. .

Індивідуальні дії в захисті:  

Головна мета гри в захисті – зведення до мінімуму виконання суперником точних кидків у кошик. Основними завданнями при цьому є:

             намагання захисників якомога швидше відібрати м’яч у суперників;

             порушення звичних взаємодій між окремими гравцями й ланками команди суперника і насамперед – ускладнення зв’язків між гравцями задньої та передньої ліній;

             протидія кидкам у кошик;

             запобігання оволодінню м’ячем, що відскочив від щита, суперниками та організації їх повторних атак.

Організація захисту впливає на характер подальших дій у нападі. Чим активніше команда діє в захисті, тим більше можливостей для оволодіння м’ячем та переходу до контратаки.

Для ефективної організації захисту необхідно:

1)       навчитися вигравати час. Згідно з правилами баскетболу, кожна команда має право використати на організацію атаки 24 секунди. При цьому на вкидання м’яча дається лише 5 секунд і на володіння м’ячем у своїй тиловій зоні – 8 секунд. Тому в захисті необхідно намагатися грати досить активно, щоб суперник завжди відчував ліміт часу для проведення атаки. Гравці повинні пам’ятати, що чим менше часу в суперника буде на організацію атаки, тим менш ефективним буде його напад. Тому під час кожної втрати володіння м’ячем або після закинутого м’яча, команді необхідно, не гаючи часу, приступити до активних захисних дій;

2)       передбачати дії суперника. Це означає, що більшість захисних дій мають бути не просто відповідями на прийоми суперника. Передбачаючи можливі його дії, необхідно випереджати їх протидіями;

3)       нав’язувати свою волю. Гравець і команда в цілому мають володіти в захисних ситуаціях ініціативою та протидіяти супернику постійно, змушуючи його вести гру в несприятливих умовах, втрачати м’яч під час передач, ведення чи кидків у кошик з невигідних позицій тощо;

4)       випереджати суперника в маневреності й активності дій, створюючи перевагу в найбільш небезпечних ділянках майданчика.

Ефективний захист підвищує ефективність нападу. Наприклад, чим частіше команда володіє м’ячем, тим більше атак кошика суперника вона зможе провести. Хороший захист створює сприятливі умови для нападу, додає гравцям упевненості в діях. Він закріплює успіх у нападі і такий захист сам стає атакуючим засобом. Це  найголовніше в сучасному баскетболі: перемагають ті команди, які грають в атакуючому стилі не тільки в нападі, але і в захисті. В основі більшості сучасних захисних позицій лежить нова теорія наступу. В системі персонального захисту гравці розташовуються між м’ячем і своїм підопічним, провокуючи зворотні повороти, довгі передачі та намагаючись перехопити м’яч.

Застосовуючи зонну систему, гравці отримують можливості для реалізації довгих і поперечних передач, змушуючи нападників поспішати, ставлять їх у скрутне становище під час групової спроби відібрати м’яч.

Успіх захисту залежить від своєчасної його організації. Тому коли команда нападає, вона не повинна забувати про заходи захисту. До них відносяться: захисна рівновага (підстрахування тилу), активна боротьба під щитом суперника за оволодіння м’ячем, протидії першій передачі м’яча для проведення швидкого прориву, утримання початкового маневру суперника після втрати м’яча командою.

Перехід від нападу до захисних дій здійснюється в типових ігрових ситуаціях: влучення м’яча суперником у кошик, втрата м’яча після невдалого кидка, ведення або передачі, перехоплення м’яча суперником тощо.

Велике значення для підвищення ефективності захисних дій мають такі чинники, як емоційний настрій гравців, узгодженість дій, колективність і раптовість у діях, сміливість, рішучість і швидкість.

 

3.1. ІНДИВІДУАЛЬНІ ТАКТИЧНІ ДІЇ В ЗАХИСТІ

Згідно із класифікацією гри в баскетбол дії в захисті розподіляються на індивідуальні, групові й командні. Ефективність захисту команди визначається індивідуальними здібностями кожного гравця. У їх числі швидкість, уміння орієнтуватися, швидко оцінювати й аналізувати інформацію, активність, передбачення і вміння пристосовуватися до ігрових умов, бойовий настрій, координація рухів тощо.

Виокремлюють індивідуальні тактичні дії проти гравця з м’ячем, проти гравця без м’яча, при чисельній перевазі нападників. Усі вони вимагають раціонального вибору місця та способу протидії. Їх основу становлять технічні прийоми в захисті: стійки, пересування, вибивання, виривання, накривання, відбивання, перехват м’яча та відволікаючі дії (фінти).

Ефективність дій гравця в захисті значною мірою залежить від правильного вибору місця. Позиція захисника визначається принципами системи захисту, що використовується командою, і конкретною ігровою ситуацією. При цьому враховується місце єдиноборства, можливості нападника, допомога партнерів тощо.

Опікаючи суперника з м’ячем, захисник завжди розміщується між ним і своїм щитом. Коли ж захисник діє проти нападника без м’яча, то його позиція змінюється залежно від системи захисту й організації взаємодопомоги між гравцями. Найчастіше захисник, який діє проти гравця без м’яча, займає таке положення, щоб суперник, якого він опікає, і сам захисник утворювали разом з нападником з м’ячем так званий трикутник для підстрахування партнера, який діє проти нападника з м’ячем.


image15

     Вибір позиції у трикутнику необхідний для того, щоб постійно стежити за м’ячем і своїм підопічним. Захисник пересувається, трохи зміщуючись у бік м’яча, тим самим запобігаючи виходу суперника до м’яча. Опікати гравця без м’яча досить важко. Для цього дуже важливо мати добре розвинений периферичний зір.

Головним у грі в захисті є раціональний вибір місця, досягнути чого можна завдяки зміні відстані й місця розташування захисника стосовно нападника з використанням усіх відомих прийомів роботи ніг. При цьому враховується система захисту і конкретні ігрові умови, можливості захисника й підопічного суперника, місця єдиноборства, завдання на даний ігровий відрізок часу, можливість взаємодопомоги тощо.

Для оволодіння м’ячем захисник використовує такі тактичні прийоми: виривання, вибивання, перехоплення, накриття, ловіння м’яча, що відскочив від щита, фінти тощо.

Індивідуальні тактичні дії гравця без м’яча. При активній формі захисту захисник намагається перш за все ускладнити супернику, якого він опікає, раціональне пересування й отримання м’яча. Для цього захисник займає положення збоку-позаду або збоку-попереду опікуваного суперника, між ним і м’ячем на шляху можливої передачі. Це вимагає від захисника високого рівня маневреності, що ґрунтується на добре розвиненому периферичному зорі й бездоганній роботі ніг. У полі зору захисника завжди повинен знаходитись суперник і м’яч. Чим ближче біля щита суперник, якого опікає захисник, тим він більше наближається до нападника, займаючи положення збоку-позаду.  При опікуванні центрового захисник часто розміщується попереду підопічного в напівоберті до нього. При пасивній формі захисту захисник розташовується між щитом і суперником, наближаючись до нього під час ловіння м’яча.

Індивідуальні тактичні дії проти гравця з м’ячем. Опікаючи гравця з м’ячем, захисник звертає основну увагу на протидію пересуванням суперника до кошика й безпосередньо кидок у кошик. При цьому він завжди знаходиться між підопічним і своїм кошиком.

Залежно від місця розташування й улюблених прийомів суперника захисник повинен вміти визначити оптимальну відстань до нього, зайнявши раціональну стійку. Якщо суперник зупинився після ведення м’яча, захисник має швидко наблизитися до нього і зробити спробу відібрати м’яч або змусити суперника зробити передачу в незручному для атаки напрямку.

Якщо дриблінг суперником не використаний, то необхідно передбачити можливість ведення м’яча. У цьому випадку необхідно зайняти таке положення і стійку, щоб змусити нападника вести м’яч у менш зручному для атаки положенні або в тому напрямку, в якому буде забезпечена допомога партнерів. На початку ведення м’яча суперником захисник повинен швидко відступити від підопічного, не даючи можливості випередити себе. З особливою увагою необхідно протидіяти проходам упродовж бокових і лицьових ліній безпосередньо під щит. Опікаючи гравця, який веде м’яч, захисник повинен пересуватися перед ним, намагаючись зупинити чи відтиснути його до бокової лінії.

Найбільш відповідальними є дії захисника під час кидка в кошик. У цьому випадку захисник завжди має знаходитися впритул до підопічного з боку найсильнішої руки, щоб тілом і руками запобігти виконанню кидка. Вистрибувати вгору для відбивання або накривання м’яча можна лише в тому випадку, коли захисник упевнений, що нападник не виконає фінт з наступним проходом під щит або у випадку проходу буде забезпечена допомога партнера.

Серед дій, що використовуються захисниками для оволодіння м’ячем під час кидків, найбільш важливими є ловіння та відбивання м’яча, який летить до кошика, і заволодіння м’ячем під час невдалих кидків суперника. Виконуючи рух до м’яча, що відскочив від кошика, захисник не повинен випускати з поля зору свого підопічного. Для цього він визначає напрямок його пересування та розташовується так, щоб не пропустити його до кошика. Тільки після цього виконуються дії, спрямовані на ловіння м’яча.

Домашнє завдання: виконати кидки м'яча  у кошик  з різних відстань, у стрибку.

Рекомендована література: https://evnuir.vnu.edu.ua/handle/123456789/20246

http://s6b5aa797fab3a751.jimcontent.com/download/version/1456383283/module/12103383927/name/%D0%BC%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96%20%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B1%D0%B0%D1%81%D0%BA%D0%B5%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB.pdf

Горбуля В.Б. Баскетбол: тактика гри та методика навчання: навчально-методичний посібник для здобувачів ступеня вищої освіти бакалавра всіх спеціальностей / В.Б. Горбуля, В.О. Горбуля, О.В. Горбуля. – Запоріжжя : Запорізький національний університет, 2017. – 90 с.

https://dspace.mnau.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/4782/1/Gladyr_O.Takt_dii_Basketbol.pdf

Комментарии

Популярные сообщения из этого блога