Кидок в русі після виконання подвійного кроку

 План роботи з предмету фізична культура
     02.04.2025
     гр. Гз - 23 1/9
Тема: Баскетбол. Тематична атестація.  https://naurok.com.ua/test/tematichna-atestaciya-basketbol-2481847.html

                        

 

Урок № 208 - 209

Завдання: Біг та його різновиди. Загальнорозвивальні вправи.

    

Човниковий біг 4х9м 2р. з відпочинком 30с.

                                                     Вправи на спритність

Вправи з м'ячем

Повторити ведення м'яча з різних вихідних положень

Кидок в русі після виконання подвійного кроку

 

Кидок в русі після виконання подвійного кроку

Кидок в русі після виконання подвійного кроку – найбільш ефективний прийом для завершення атаки кошика з близької відстані. Кидок виконується від плеча або від голови правою рукою або лівою рукою – після оволодіння м'ячем в русі, після ведення або передачі партнера (рис. 1.12).

Рис. 1.12. Кидок м’яча в кошик після виконання подвійного кроку

У вихідному положенні гравець знаходиться в русі.

Підготовча фаза починається в момент ловіння м'яча на подовженому кроці однойменною з кидаючою рукою ногою. Вона ставиться пружно на всю стопу, тулуб незначно подається вперед, а руки тягнуться до м'яча і охоплюють його пальцями.

Подальший (другий) крок з постановкою ноги перекатом з п'ятки на всю стопу. Його довжина і напрям визначаються відстанню до кошика та розташуванням суперників. Гравець прагне макси­мально наблизитися до щита і вийти на зручну для завершального кидкового руху позицію, чим одночасно ускладнює протидію. М'яч при цьому найкоротшим шляхом підноситься до тулуба.

Одночасно з відштовхуванням м'яч перекладається на кисть кидаючої руки і виноситься найкоротшим шляхом вздовж тулуба в положення замаху над плечем (головою). Вільною рукою м'яч підтримується збоку або знизу. Висота підіймання ліктя кидаючої руки індивідуальна. Тулуб виводиться у вертикальне положення.

Основна фаза – це саме кидковий рух, який починається у вищій точці стрибка випрямленням кидаючої руки вгору для максимального наближення м'яча до кільця, і виконується відповідно до загальних положень про кидок однією рукою з місця (м'яч іде в кільце м'якими рухами пальців і йому надається необхідне обертання).

У завершальній фазі відбувається приземлення гравця під щитом на обидві зігнуті ноги (або поштовхову) і відновлення рівноваги для участі в подальших ігрових діях.

Вивчення кидка однією рукою зверху (від плеча, від голови) в русі повинно проходити після оволодіння технікою зупинки двома кроками з ловінням м'яча та дистанційного кидка м'яча з місця.

Методика навчання техніки виконання кидка м’яча в русі після виконання подвійного кроку

1. Пояснення і показ.

2. Виконання імітації подвійного кроку пересуваючись по колу та переступаючи гімнастичну лаву або фішки з правого та лівого боку без м’яча.

3. Пересуваючись по колу виконувати подвійний крок з пересту­панням через перешкоду з імітацією кидка у кошик знімаючи м'яч з витягнутої в бік руки партнера з права та зліва.

4. Виконання подвійного кроку без перешкоди рухаючись по колу з виконанням кидка у кошик знімаючи м'яч з витягнутої в бік руки партнера з права та зліва.

5. Те ж саме, але з ловінням м'яча, злегка підкинутого партнером угору.

6. Виконання прийому в цілому після зустрічної передачі партнера.

7. Виконання кидка в русі по черзі правою і лівою рукою (праворуч і ліворуч від кошика) після зустрічної передачі партнера з відскоком від підлоги.

8. Виконання варіантів прийому в особистих і командних змаганнях на результативність.

9. Виконання вивчаємого способу кидка в цілому в поєднанні з іншими ігровими прийомами (по мірі оволодіння технічними прийомами гри).

Організаційно-методичні вказівки

1. Спочатку виконувати імітацію без м’яча переступаючи гімнастичну лаву, з права – перший крок робити правою ногою, а відштовхуватися лівою, зліва – перший крок робити лівою ногою, а відштовхування правою.

2. Вправи бажано виконувати поточним способом (один за одним, пересуваючись від щита до щита).

3. Чергувати виконання прийому праворуч і ліворуч від кошика.

4. Підвідні вправи на початковому етапі навчання виконувати під кутом 30-45° по відношенню до щита.

5. При виконанні прийому в цілому передавати м'яч набігаючому гравцю, спочатку практично з рук в руки, потім з відскоком від підлоги, далі по навісній траєкторії, і нарешті, по прямій траєкторії.

6. Своєчасно і точно робити передачу м'яча атакуючому гравцю (уникати передчасних, запізнілих і незручних для обробки передач).

7. У змаганнях на результативність враховувати якість виконання різновидів прийому, змінювати умови змагань, переможця визначати за кількістю влучень після виконання заданої кількості кидків або за певний відрізок часу.

8. При виконанні прийому:

– довжину другого кроку варіювати в залежності від відстані до кошика так, щоб максимально наближатися до нього, але не проходити при цьому щит;

– на другому кроці підносити м'яч до тулуба найкоротшим шляхом, укриваючи його в сторону кидаючої руки;

– поштовх вгору виконувати перекатом з п'ятки на всю стопу з енергійним замахом однойменної ноги з кидаючою рукою, зігнутою в коліні до 90°, повністю випрямляти поштовхову ногу, штовхатися вертикально або трохи вперед-вгору, наближаючись до кошика;

– в безопорної фазі зберігати раціональне положення ніг, поштовхова нога – пряма, махова – зігнута, вертикальне розташування в одній площині голови, тулуба і поштовховій ноги;

– м'яч випускати у вищій точці стрибка після повного випрямлення кидаючої руки;

– приземлюватися прямо під кільцем на поштовхову або обидві ноги, пружно амортизуючи;

– приходити в стійке положення і бути в готовності до підбору м’яча після відск

оку при невдалому виконанні кидка, і до подальшого добиванні м'яча.

Основні помилки при виконанні подвійного кроку

1. Зниження швидкості пересування або зупинка перед ловінням м'яча, перебільшений підбір розбігу (неприродне розтягування кроків) для ловіння м'яча під потрібну ногу.

2. Неузгодженість роботи ніг і рук: ловіння м'яча на кроці різнойменної ноги з кидаючою рукою.

3. Поперечні рухи м'ячем після ловіння (з боку в бік), в наслідок цього зростає ймовірність вибивання чи виривання м'яча суперником.

4. Мляве, неефективне відштовхування; відсутність махового руху однойменної ноги з кидаючою рукою – недостатньо високий стрибок.

5. Неправильний винос м'яча при виконанні замаху:

– м'яч сильно віддалений від плеча (голови) вперед або заведений за голову;

– лікоть кидаючої руки відхилений або відведений в сторону;

6. Передчасне або запізнене відведення в сторону підтримуючої руки призводить до втрати контролю над м'ячем в повітрі, або випуску м'яча двома руками.

7. Втрата рівноваги при приземленні на махову, або на прямі ноги, призводить до неможливості швидко включитися в гру.

            

                           

ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА БАСКЕТБОЛІСТІВ

У баскетболі, як і в усіх видах ігрового спорту, велике значення приділяється фізичній підготовці гравців. Пропонуємо до Вашої уваги ряд рекомендацій про те, з яких комплексів повинна складатися основна фізична підготовка баскетболіста.

Сучасний баскетбол пред'являє особливі вимоги до фізичної підготовки кожного гравця та його здібностей по пересуванню на ігровому майданчику. Рівень фізичної підготовки можна досягти лише шляхом тривалих тренувань, які засновані на системі підготовки ігрової діяльності кожного гравця.

Система вправ фізичної підготовки складається з двох основних розділів – загального та спеціального. Підбір вправ із загальної підготовки включає вправи таких видів спорту, які будуть сприяти загальному фізичному розвитку гравців. Такі вправи зазвичай входять в систему фізичної підготовки спортсменів у таких видах спорту, як спортивна акробатика і гімнастика, плавання. Також у такий комплекс входять різні спортивні ігри.

Складаючи план фізичної підготовки гравців, тренер команди на початковому етапі враховує той факт, щоб навчально-тренувальний процес давав можливість забезпечити розвиток фізичних даних спортсмена, які надалі слугуватимуть розвитку основних ігрових навичок. Розглянемо ряд вправ, які сприятимуть загальному фізичному розвитку баскетболіста.

Розпочнемо з гімнастики й акробатики:

1. Вправи, які дають можливість розвивати і зміцнювати м'язи нижніх кінцівок і тулуба гравця.
2. Вправи для розвитку спритності гравця. Сюди будуть входити вправи на розтягування, ривки і махи руками, перекати, нахили і перекиди, мости, стійки на руках, голові і лопатках, півшпагати і випади, присідання.
3. Вправи, які сприяють розвитку у гравців точності і координації рухів на ігровому майданчику.
4. Комплекс вправ з опором.
5. Комплекс вправ з використанням таких предметів як скакалки, експандери, набивні м'ячі, гантелі і штанга.
6. Комплекс вправ на таких спортивних снарядах як гімнастична стінка, гімнастичні бруси, поперечина.
7. Комплекс вправ для координації рухів на висоті до пів метра.
8. Вправи з опорними стрибками з прямого розбігу.

Легкоатлетичні вправи:

1. Біг по пересіченій місцевості.
2. Біг по піску, в гору, по сходах, біг в комплексі з різними стрибками.
3. Біг з прискоренням на середні і короткі дистанції.
4. Стрибки з місця і з розбігу в довжину, а також відпрацювання потрійного стрибка.
5. Стрибки у висоту з почерговим відштовхуванням однією або двома ногами.
6. Стрибки у напівприсіданні.
7. Різні легкоатлетичні естафети.

Плавання:

1. Запливи на дистанції 25, 50 і 100 метрів з використанням різних стилів.
2. Стрибки у воду і запливи на дистанції різними стилями.

Але крім усього, велике значення має правильний підбір комплексу вправ, визначення величини фізичних навантажень для кожного гравця окремо і розподіл таких вправ під час тренувань. Складанням таких комплексів зазвичай займаються тренера, які володіють необхідним досвідом підготовки баскетболістів.

ПОШУКОВА ОРІЄНТАЦІЯ ПРИ ВИБОРІ ІГРОВОГО АМПЛУА Для оцінки спортивних здібностей та потенціальних можливостей юних баскетболістів при виборі ігрового амплуа доцільно застосовувати комплексну методику дослідження. У пошуковій фазі вибору амплуа вона передбачає виявлення специфічних ігрових якостей та характеристик, властивих баскетболістам з різними ігровими функціями. Крім того, досліджують психофізіологічний та моторний потенціали юних спортсменів, їхню здатність сприймати й чітко відтворювати специфічні ігрові прийоми, оперативність ситуаційного ігрового мислення та інші компоненти. Завдання тренера полягає в тому, щоб виявити в учнів комплекс якостей, наявність яких дає змогу прогнозувати вибір ігрового амплуа. Проте пошуковий характер вибору на даному етапі (13 років) має тільки орієнтовне значення, бо в процесі подальшого навчання застосовують складніші тести. Завдяки комплексному поєднанню педагогічних спостережень в офіційних іграх та анкетування провідних гравців і спеціалістів баскетболу ми розподілили ігрові прийоми відповідно до їхньої питомої ваги та значення в специфіці ігрової діяльності. Оскільки початковий етап пошуку амплуа передбачає орієнтацію лише на гравців задньої та передньої ліній (без урахування центрових), наводимо прийоми, специфічні для цих баскетболістів. Ігрові прийоми баскетболістів задньої лінії. Передачі: позиційні; в прориві; при пресингу; після імітації кидка (в проході, в стрибку). Ведення: аритмічне; проти пресингу; в прориві; ведення-передача (зв’язка). Кидки: позиційні кидки з середніх і далеких дистанцій; в прориві; в проході. Ігрові прийоми баскетболістів передньої лінії. Передачі: після оволодіння м’ячем, що відскочив; позиційні; в прориві. Ведення: акцентоване ведення при кидку-проході та в прориві; маневрене для виходу на кидкову позицію; проти пресингу. Кидки: в стрибку з польових і крайніх позицій; акцентований кидокпрохід з польових і крайніх позицій; в прориві; повторний кидок у стрибку після оволодіння відскоком; добивання м’яча в стрибку. Для оцінки потенціальних можливостей, специфічних для передбачуваної ігрової спеціалізації 13-річ-них баскетболістів, складено комплекс спеціальних вправ (тестів) різнохарактерної спрямованості. Під час навчання застосовувалося два комплекси вправ (наприкінці кожного півріччя). Комплекс № 1 Вправи в передачах: 1 Передачі в трійках з протидією (3:1) на місці. 2 Передачі в трійках з протидією (3:1) у русі. 3 Передачі з відбиванням од стіни (стандартний норматив). 4 Далека передача м’яча при пасивній протидії.

                                     Повторити штрафні кидки

                                        

 Домашнє завдання: стрибки на скакалці 100р.

Рекомендована література:  https://repository.ldufk.edu.ua/bitstream/34606048/22439/1/%D0%9D%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%9F%D0%B0%D1%81%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%BA.pdf

https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/341/1/%D0%9C%D0%95%D0%A2%D0%9E%D0%94%D0%98%D0%9A%D0%90%20%D0%9D%D0%90%D0%92%D0%A7%D0%90%D0%9D%D0%9D%D0%AF%20%D0%91%D0%90%D0%A1%D0%9A%D0%95%D0%A2%D0%91%D0%9E%D0%9B%D0%A3%20%D0%A2%D0%90%20%D0%9E%D0%A0%D0%93%D0%90%D0%9D%D0%86%D0%97%D0%90%D0%A6%D0%86%D0%AF%20%D0%91%D0%90%D0%A1%D0%9A%D0%95%D0%A2%D0%91%D0%9E%D0%9B%D0%AC%D0%9D%D0%9E%D0%87%20%D0%9F%D0%86%D0%94%D0%93%D0%9E%D0%A2%D0%9E%D0%92%D0%9A%D0%98%20%D0%92%20%D0%A3%D0%9C%D0%9E%D0%92%D0%90%D0%A5.pdf

 

https://evnuir.vnu.edu.ua/handle/123456789/20246

http://s6b5aa797fab3a751.jimcontent.com/download/version/1456383283/module/12103383927/name/%D0%BC%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96%20%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B1%D0%B0%D1%81%D0%BA%D0%B5%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB.pdf

 План роботи з предмету фізична культура
           2.04.2025

      гр. Гз - 23 1/9
Тема : Легка атлетика

   Урок  № 210 - 211

Завдання: Біг 2хв. (темп повільний). Загальнорозвивальні впави.  Спеціальні бігові вправи.

Повторити техніку з низького старту

Низький старт застосовується в спринті (біг на короткі дистанції), що дозволяє швидше почати біг і розвивати максимальну швидкість на короткому відрізку. Це відбувається внаслідок того, що при низькому старті ЗЦМТ (загальний центр маси тіла) бігуна після відриву від доріжки одразу опиняється далеко попереду. За умови наявності м’якої бігової доріжки (тартанове покриття) для жорсткого упору ніг і швидкого «виходу із старту» застосовуються стартові верстати або колодки. Залежно від розташування стартових колодок розрізняють «звичайний», «розтягнутий» і «зближений» старт. При «звичайному» старті передня колодка встановлюється на відстані 1,5 стопи спортсмена від стартової лінії, а задня колодка – на відстані 3,5 стопи. При «розтягнутому» старті бігуни першу колодку ставлять на відстані 2,5 стопи від стартової лінії, а другу на 3,5 стопи. При «зближеному» старті – відповідно на 1,5 і 2,5 стопи спортсмена. Відстань по ширині між осями колодок дорівнює 18-20 см, а при використанні стартових верстатів вона постійна і залежить від конструкції верстатів. Опорний майданчик передньої колодки зазвичай нахилений під кутом 45-50°, а задньої – на 60-80° від горизонталі. У разі відсутності можливості встановлення стартових верстатів або колодок старт виконується без вище зазначених пристроїв. Перед початком виконання вправи спортсмен знаходиться біля лінії старту. За командою «На старт!» бігун стає до стартової лінії, спирається на руки і встановлює махову ногу на відстані 1,5 стопи від стартової 10 лінії, а поштовхову ногу – на відстані 2,5-3,5 стопи. Таке положення стоп для бігуна найзручніше і найефективніше. Опустившись на коліно штовхової ноги, спортсмен переносить руки до стартової лінії і встановлює їх великими пальцями всередину (уздовж стартової лінії) на ширині плечей. У цьому положенні руки мають бути прямими, пальці рук утворюють пружне зведення між великим пальцем і іншими, тулуб випрямлений, голова на одній лінії з тулубом або злегка нахилена вниз. Вага тіла рівномірно розподіляється між руками, стопою махової ноги і коліном поштовхової.  За командою «Увага!» спортсмен, трохи випрямляючи ноги, повинен підняти таз вище плечей настільки, щоб кут між спиною спортсмена і вертикаллю складав 98-112°. У цьому положенні вага тіла рівномірно розподілена між руками і ногою, що стоїть попереду. Стопи передньою частиною щільно упираються в доріжку. При цьому необхідно заздалегідь напружити м’язи ніг, що посилить відштовхування від поверхні. Тулуб прямий або злегка зігнутий, голова опущена, погляд спрямований вниз. Це положення бігун повинен зберегти без руху до команди «Руш!» (пострілу) .  Почувши команду «Руш!» (постріл), бігун енергійно відштовхується ногами від доріжки і виконує швидкі рухи зігнутими в ліктях руками. 

Техніка бігу по дистанції  відрізняється від стартового розгону тим, що спортсмен з похилого займає вертикальне положення (нахил тулуба під час бігу у спортсменів індивідуальний і коливається від вертикалі до 18°), довжина і частота кроків стабілізуються, швидкість бігу досягає максимальних величин. Біговий крок складається з фаз опори і польоту. З моменту постановки ноги на опору і до її відриву вона вважається поштовховою, а інша нога – маховою (мах – рух ноги з моменту відриву від доріжки і до її постановки). Постановка махової ноги на доріжку має бути пружною і з передньої частини стопи, на відстані приблизно 30-40 см попереду проекції тазостегнового суглоба. Нога під час контакту з доріжкою амортизує, згинаючись в колінному, тазостегновому та гомілковостопному суглобах, та стає опорною. Випрямлення опорної ноги починається після проходу вертикалі (вертикаль – положення тулуба під кутом 90° до поверхні доріжки) і активного винесення зігнутої в колінному суглобі махової ноги. Маховий рух ногою вперед повинен захоплювати за собою і «свою» сторону тазу. Разом з цим відбувається зустрічний компенсаторний поворот плечового пояса, посилений різнойменною роботою рук. Стегно махової ноги після моменту вертикалі уповільнює свій рух і зупиняється. Уповільнення стегна викликає переміщення за інерцією вперед гомілки і стопи. Руки під час бігу по дистанції зігнуті в ліктьових суглобах під кутом приблизно 90° і виконують рухи дещо всередину-вперед і назовні-назад. Кисті рук не напружені, пальці прямі або напівзігнуті. Кут згинання рук в ліктьовому суглобі під час бігу змінюється – під час руху рук вперед він зменшується, під час  руху назад – збільшується. Рухи рук під час бігу мають бути вільними. Період польоту починається в мить, коли у бігуна опорна нога відривається від бігової доріжки. Під час польоту бігун не має можливості змінити швидкість бігу, але продовжує рухи, готуючись до майбутньої зустрічі з опорою. Це необхідно для того, щоб перед постановкою ноги на опору стопа отримала потрібну швидкість. У періоді польоту виконуються фази розведення і зведення ніг. Швидке зведення стегон дозволяє бігуну раніше опустити ногу на доріжку і почати відштовхування. 

Фінішування в бігу фіксується, коли спортсмен перетинає тулубом фінішний створ. Фінішну лінію слід пробігати з повною швидкістю. На початку століття деякі спринтери намагалися поліпшити результат бігу за рахунок стрибка на фінішну стрічку. Проте незабаром з’ясувалося, що такий спосіб фінішування не покращує результат, і від нього відмовилися. Деякі спортсмени віддавали перевагу фінішу «падінням» або пробіжкою. Нині ефективнішим вважається різке зменшення кута відштовхування у поєднанні зі збільшенням нахилу тулуба вперед і відведенням рук назад під час виконання останнього кроку. Це прискорює торкання грудьми фінішної стрічки і дає перевагу перед іншими спортсменами. Такий спосіб фінішування називається «Кидок грудьми». Застосовується і спосіб «плечем», при якому бігун, нахиляючись вперед, одночасно обертається до фінішної стрічки боком, щоб торкнутися її плечем.

Характеристика основних потреб організму в оздоровчо-рекреаційній руховій активності

Термін "потреба в руховій активності" (кінезіофілія) використовується для позначення механізму її регуляції. Потреба в рухах завжди була найважливішою ланкою пристосування живих організмів до навколишнього середовища. Потреби людського організму в руховій активності завжди суто індивідуальні і залежать від багатьох фізіологічних, соціально-економічних і культурних чинників. Рівень потреб у руховій активності значною мірою обумовлений також спадковими і генетичними ознаками.

З потребами людини в руховій активності пов'язані такі важливі закономірності.

1. Обсяг рухової активності протягом доби є постійною величиною для конкретної людини. Це дозволяє характеризувати потребу в руховій активності як типову індивідуальну ознаку, яка визначається передусім на генетичному рівні.

2. Різний індивідуальний рівень потреби в руховій активності регулюється самооцінкою людини. Загалом потужність довільно обраних фізичних навантажень в умовах вільного вибору є вищою у чоловіків, а за тривалістю фізичної роботи переважають жінки, хоча обсяги довільно дозованої фізичної роботи загалом у чоловіків і жінок не відрізняються.

3. Остаточне формування так званого "моторного тіла" людини, яким визначається її потреба в руховій активності, відбувається приблизно до 30 років.

4. З роками потреба в рухах не змінюється, змінюється лише доза м'язових зусиль, необхідна для задоволення цієї потреби. Відсутність вікового зниження суб'єктивної потреби в руховій активності має важливе значення для участі літніх осіб в активній оздоровчо-рекреаційній діяльності.

5. Збільшення обсягів звичної рухової активності супроводжується зростанням потреби в ній.

6. Зниження потреби в руховій активності слід розглядати як чуттєвий індикатор перевищення оптимальних доз фізичних навантажень і втрати ними своєї оздоровчо-рекреаційної значимості.

7. Довільно дозовані суб'єктивно оптимальні фізичні навантаження характеризуються широким індивідуальним варіюванням їх основних характеристик – потужності, тривалості, обсягів виконуваної фізичної роботи. Як правило, це навантаження середньої інтенсивності на рівні 47-62% від максимального споживання кисню.

Оскільки всі рухи людини здійснюються за участі кори головного мозку, рухова активність відіграє велику роль у нормальній діяльності центральної нервової системи. Для неї необхідний оптимальний приплив сигналів як від внутрішнього, так і із зовнішнього середовища, і збільшення числа імпульсів, що надходять від м'язів, зв'язок і суглобів до мозку, стимулює нервову діяльність, підвищуючи працездатність мозкових клітин.

Позитивний вплив спеціально організованої рухової активності на стан здоров'я характеризується й тим, що з повторенням моторних навантажень рухова функціональна система стає більш міцною, надійною. Завдяки цьому адекватно розвивається м'язовий корсет, формується і зберігається правильна постава.

Як уже було розглянуто вище, для позитивного впливу на здоров'я оздоровчо-рекреаційна рухова активність повинна характеризуватися оптимальними навантаженнями. Іншими словами, користь рухової активності для здоров'я людини обумовлена її певними межами, які фактично залежать від правильного дозування фізичних навантажень.

Оптимальний режим рухової активності передбачає оптимальне співвідношення обсягів та інтенсивності фізичних вправ при раціональному чергуванні різноманітних засобів фізичного виховання. Такий режим є одним із найважливіших чинників розвитку рухової функції людини. В основу раціонального рухового режиму покладено принцип оптимальності, який дозволяє залучати широкий арсенал засобів фізичної культури, забезпечувати основні інтереси і прагнення людини щодо збереження та зміцнення її здоров'я, комплексно розвивати рухові якості.

                         

                                    Вправи на розвиток сили ніг  

 

 Смуга перешкод (вправи підібрати індивідуально).

Домашнє завдання : підйом тулуба всід 35р.

Рекомендована література: https://dduvs.edu.ua/wp-content/uploads/files/Structure/library/student/la.pdf 

http://erpub.chnpu.edu.ua:8080/jspui/bitstream/123456789/1356/1/%D0%9B%D0%B5%D0%B3%D0%BA%D0%B0%20%D0%B0%D1%82%D0%BB%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0%20%D0%B7%20%D0%BC%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D1%8E%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F.pdf

http://eprints.zu.edu.ua/33268/1/%D0%B1%D1%80%D0%BE%D1%88%D1%83%D1%80%D0%B0.pdf