Викладачі фізичної культури

План роботи з предмету фізична культура
21.04.2025
гр. Гз - 23 1/9
Тема: Легка атлетика

Урок № 218 - 219

Завдання: Біг 2хв. (темп повільний). Загальнорозвивальні вправи. Спеціальні бігові вправи.

Повторити вправи метальника

Повторити техніку штовхання ядра "боком", "полубоком"

Вправи біля опори

Біг 30м. з різних стартових положень

Багатострибки

Стрибки у висоту

Історія розвитку та еволюція техніки стрибка у висоту Історія стрибків у висоту сягає корінням у глибину віків. Цей вид перегонів був популярним у різний народів та у різні часи. У деяких племенах, які населяли Центральну Африку, під час святкувань проводилися змагання зі стрибків у висоту з розбігу. Представники негритянського племені Ватусі, відштовхуючись з підвищення висотою 12 – 15 см, долали висоту вище за свій зріст. Стародавні германці виконували так званий «королівський стрибок» через декілька коней, що стояли в ряд. В середні віки у деяких країнах Європи проводились змагання з бігу зі стрибками уздовж міської стіни, під час яких потрібно було дострибнути до відмітки на стіні. Офіційні змагання, з яких розпочинається історія стрибків у висоту, були проведені понад 100 років тому. У 1864 році в Англії результат зі стрибків у висоту Р. Майкла дорівнював 1, 67 м. Розбіг виконувався по траві, і приземлення також на траву. Перший період історії стрибків у висоту характеризується нераціональною технікою переходу через планку. Спортсмени долали планку або з прямого розбігу, або розбігаючись під гострим кутом, під час переходу через планку виконували ножиціподібні рухи. Цей спосіб отримав назву „переступання”. Американець В. Пейдж у 1887 році стрибаючи цим способом, встановив перший світовий рекорд – 1,93 м. Перші стрибуни, які долали планку цим способом, стрибали виключно за рахунок розбігу та вильоту. Однак вони швидко зрозуміли, що швидкий розбіг не допомагає високому вильоту. Отже стали розбігатися повільніше, що і сьогодні характерно для багатьох спортсменів. Подальший розвиток цього виду спорту відбувався, переважно, шляхом удосконалення техніки переходу через планку – максимально низько розташувати ЗЦМ у момент переходу. У цей же період звертається увага на розбіг та відштовхування, з’являється поняття про мах. Новим способом переходу через планку – східно-американським («хвиля») – М. Суінней у 1895 році встановив світовий рекорд – 1,97 м, який протримався 17 років. Суінней розбігався під кутом 90º до планку та, по черзі переносив через неї ноги, приймаючи горизонтальне положення. Приземлення виконувалося на поштовхові ногу лицем до планку. 3 Однак двохметрову висоту подолав Д. Хорайн у 1912 році новим способом – „перекат”. Він розбігався під гострим кутом до планки, як у способі „переступання”, але відштовхувався ногою, яка знаходилася ближче до планки. Під час переходу через планку тіло стрибуна розташовувалося боком над планкою, приземлення відбувалося на поштовхові ногу та руки. «Перекат» дозволив стрибунам переносити ЗЦМ над планкою значно нижче, ніж при стрибках попередніми способами. Протягом 20 років покращувалися світові рекорди за допомогою цього способу переходу через планку. У 1936 році Д. Ольбриттон демонструє новий спосіб переходу через планку (лежачи до неї животом), а Л. Стирс, використовуючи цей спосіб, підняв світовий рекорд на висоту 2,11 м..

У 1968 році на Іграх ХІХ Олімпіади у Мехіко Р. Фосбюрі, завоював золоту медаль, продемонструвавши новий спосіб переходу через планку (лежачи до неї спиною). Цей спосіб швидко розповсюдився.

Аналіз техніки стрибка у висоту

Є п’ять основних способів переходу через планку під час виконання стрибків у висоту з розбігу: «переступання», «хвиля», «перекат», «перекидний» і «фосбері-флоп».

Спосіб «переступання» простіший, але не такий результативний, як інші. Стрибок виконують із розбігу під кутом 30–45° до планки з боку махової ноги, відштовхуючись за 60–80 см від проекції планки. Після відштовхування махову ногу, трохи зігнуту в коліні, стрибун піднімає вперед-вгору, поштовхову опускає вниз. У фазі польоту махову ногу стрибун випрямляє, тулуб нахиляє вперед, руки опускає вниз. Після проходження планки спортсмен енергійно посилає вниз махову ногу з опущеною і повернутою досередини передньою частиною стопи. Водночас поштовхову ногу, повертаючись назовні, піднімає, аж поки не перетне вертикальну площину планки. Тулуб повертає до коліна поштовхової ноги і таз швидко проносить над планкою. Стрибун приземляється на махову ногу боком до планки, випрямляючи тулуб і піднімаючи руки. У стрибку способом «переступання» фазу польоту починають вивчати з переступання через планку стоячи боком до неї (спочатку в повільному темпі, а потім швидше). Потім переходять до виконання всього стрибка (з трьох—п'яти кроків розбігу) на доступній висоті. Приземляються на махову ногу. Під час виконання стрибка треба акцентувати увагу на своєчасному перенесенні поштовхової ноги через планку, поєднуючи цей рух з опусканням махової ноги і рук за планку. Поштовхову ногу не можна піднімати раніше, ніж почне опускатися махова нога, яку повертають передньою частиною стопи. Стрибок у висоту способом «переступання» – це найпростіший і найменш раціональний спосіб стрибка. В стрибку у висоту способом "переступання" стрибун штовхається дальньою від планки ногою і переходить її ногами почергово – спочатку маховою, потім поштовховою. Розбіг. Розбіг виконується під кутом 30-45° до планки. Довжина розбігу складає 5-7 (9) кроків, стрибун розбігається по прямій. Розбіг починається з контрольної відмітки, яка визначається дослідним шляхом. Стрибун відмічає розбіг кроками (із розрахунку два звичайних кроки за один біговий), або стопами (із розрахунку 5-6 стоп за кожен крок розбігу). В залежності від попадання на місце відштовхування контрольна відмітка пересувається вперед, якщо стрибун відштовхується далеко від планки чи назад, якщо близько. Перші кроки розбігу виконуються з нахилом тулуба вперед, нога ставиться на всю стопу, а останні три кроки – з п'яти, з наступним швидким перекатом на всю стопу. Темп бігу на останніх кроках зростає. Тулуб поступово випрямляється і на останніх кроках набуває вертикального положення. Руки працюють як в звичайному бігу, але з більшою амплітудою. Погляд спрямовуються вперед-вгору на планку. Підготовка до відштовхування зводиться до підсідання на останніх кроках, подовженню передостаннього та укороченню останнього кроку. Це сприяє обгону тазом верхньої частини тулуба. В залежності від вибору способу виконання махових рухів (однією чи обома руками) відбувається зміна рухів руками на останніх кроках. Якщо руки виконують маховий рух як в стрибках у довжину, то на останньому кроці лікоть руки однойменної поштовховій нозі затримується позаду, а інша рука менше виноситься вперед. Якщо маховий рух виконується двома руками одночасно, то на останньому кроці рука однойменна маховій нозі не виноситься вперед, а друга рука напівколом відводиться назад. До моменту постановки ноги на місце відштовхування, обидві руки опиняються відведеними назад. Відштовхування. Відштовхування виконується дальньою ногою від планки біля ближньої стійки на відстані 60-80 см від проекції планки на поверхню сектора. Головне завдання спортсмена під час відштовхування – зберегти набрану швидкість при розбігу і спрямувати тіло під оптимальним кутом (60-65 градусів). Для збереження швидкості і ефективного 6 відштовхування поштовхова нога ставиться загрібним рухом на всю стопу, на відстані 35-35 см від проекції ЗЦМТ. Поштовхова нога повинна бути випрямленою в колінному суглобі і напруженою для скорочення амортизаційної фази. Мах виконується ногою, що розпочинається по найбільшій амплітуді. Махова нога, пряма, або трохи зігнута в колінному суглобі, енергійно виноситься вперед-вгору, прштовхова залишається внизу. Руки також виконують енергій змах знизу-вперед-вгору, піднімаючись до рівня грудей і дещо випрямляючись в ліктях. Відштовхування закінчується повним випрямленням поштовхової ноги і витягуванням тулуба вгору. Перехід через планку. Перехід через планку – це своєрідна фаза реалізації стрибка. Для цього стрибун тягнеться вгору переносячи махову ногу і тулуб за планку. За рахунок нахилу тулуба вперед, таз спортсмена дещо піднімається вгору, і одночасно, завдяки розвороту верхньої частини тулуба до планки, зміщується з лінії планки в бік ями для приземлення. Після переходу планки махова нога і руки опускаються за планку, а тулуб нахиляється вперед. Це сприяє підйому і переносу через планку поштовхової ноги. Приземлення. Приземлення відбувається на махову ногу, а потім на поштовхову. Внаслідок цього стрибун трохи розвертається обличчям до планки.