План роботи з предмету фізична культура
27.11.2024
гр. Е - 22 1/9
Тема: Волейбол.
.jpg)
Урок № 256 - 257
Завдання: Біг та його різновиди. Загальнорозвивальні вправи.
Спецальні вправи волейболіста
Техніка нападаючого удару
Гравцеві атакуючого плану потрібно вільно володіти технічними прийомами нападаючих дій. Він повинен вміти: 19 – стрибати атакувати з місця, з одного кроку та з розбігу, з поворотом тулуба; – робити різні по довжині стрибки та стрибки з будь-якої ноги; – атакувати м’ячі «перехідні» через сітку, віддалені від сітки; – стежити за майданчиком суперника й уміти атакувати в заданому напрямку; – доводити м’яч з другої лінії зв’язуючому гравцю, оскільки від якості його доведення залежить атака гравців першої лінії [7]. Нападаючий удар складається з чотирьох фаз: розбігу, стрибка, удару по м’ячу і приземлення. У фазі розбігу, наскоку і стрибка гравець визначає траєкторію і швидкість польоту м’яча, коректує швидкість свого переміщення, виконуючи один або два кроки в сповільненому темпі. Якщо передача занижена, то швидкість руху гравця різко зростає і ходьба переходить у біг. Якщо ж м’яч направлений по високій траєкторії, то швидкість руху збільшується, а інколи й уповільнюється. Потім гравець виконує наскок, яким він і регулює підхід до м’яча. Від розбігу та стрибка залежить ефективність гри з використанням сили інерції, що утворюється горизонтальною швидкістю розбігу для стрибка угору [10, 12]. Висота стрибка обумовлена вибуховим характером скорочення м’язів, максимальним нарощуванням швидкості махових рухів рук на початку відштовхування. Замах рук для збільшення стрибка та для удару по м’ячу випрямляється у момент закінчення відштовхування від підлоги. Права рука робить замах, ліва одночасно з правою піднімається угору, за рахунок рук тулуб піднімається строго угору. Під час виконання розбігу та стрибка зусилля волейболіста направлені на досягнення найбільшої висоти стрибка та максимальної його точності по відношенню до траєкторії польоту м’яча. Після виконання удару по м’ячу гравець приземляється на дві ноги одночасно. Навчання нападаючому удару. Пояснення значення замаху лівою рукою, показати позитивні та негативні сторони замаху двома руками й однією рукою, пояснення та показ приземлення на дві ноги після атаки. Після пояснення спроба повторити дані елементи техніки гравцями. Після оволодіння підвідними вправами імітаційного характеру, можна переходити до виконання нападаючих дій з волейбольним м’ячем через сітку. Спочатку необхідно навчити гравців атакуючим діям з четвертої зони в першу. Слід пояснити та показати, де повинен знаходитися м’яч під час атаки, як накладається кисть на м’яч, куди повинен дивитися зв’язуючий гравець під час доведення м’яча та під час атакуючих дій, яку позицію слід займати гравцеві при відході від сітки після нападаючого удару. Із замахом обох рук з напівприсіду необхідно стрибнути угору. Руки замахом слід підняти вище за голову, права рука робить замах. Підхід до м’яча регулюється наскоком. У момент атаки м’яч завжди має бути попереду та напроти правого плеча. М’яч для удару накривається кистю в вищій точці стрибка. У момент удару по м’ячу лікоть руки, що б’є, не має бути опущений вниз і при опусканні вниз руки до стегна не повинен опускатися раніше передпліччя. Гравець після стрибка приземлюється на обидві ноги [2, 5, 6, 7]. Якщо в атаці необхідно попасти в першу зону, то кисть накладається по центру м’яча, якщо між четвертою та п’ятою зонами, то кисть лягає на ліву сторону м’яча. Відхід для атаки робиться вздовж бічної лінії. Під час доведення м’яча зв’язуючому нападаючий повинен встигнути поглянути на протилежний майданчик. Потім основний зір він направляє на м’яч, а периферичним зором продовжує стежити за майданчиком суперника. При атаці з другої зони вимоги до нападаючого гравця ті ж, що і при атаці з третьої та четвертої зон. Але якщо м’яч треба направити між другою та першою зонами, то кисть накладається на праву сторону м’яча. При атаці з третьої зони не можна атакувати в шосту зону суперника. Атакувати можна лише ліворуч між першою та другою зонами або праворуч між четвертою та п’ятою зонами. При атаці 21 ліворуч кисть накладається на м’яч з правого боку, при атаці праворуч – з лівого боку. Відхід від сітки назад для атаки робиться в три кроки лише у бік шостої зони. Всі останні вимоги ті ж, що і для нападаючих в інших зонах.
Методичні вказівки. При імітації нападаючого удару слід звернути увагу на відхід від сітки на зігнутих ногах, на стрибок з напівприсіду, на замах обох рук. Наскок має бути такої довжини, щоб м’яч знаходився попереду гравця. У момент удару по м’ячу лікоть руки, що б’є, не має бути опущений вниз. Лікоть залишається в такому положенні до опускання руки до стегна та приземлення на дві ноги.
Основи техніки блокування
Загальновідомо, що немає кращого захисту, чим правильно поставлений блок. Гравець, що освоює блок, повинен знати, де, в якій зоні необхідно займати вихідне положення, чому готуватися до блоку потрібно на зігнутих ногах і на зігнутих ногах пересуватися вздовж сітки, що підніматися угору слід без подвійного стрибка. М’яч, кисть блокуючого та місце, куди прямує удар, повинні знаходитися на одній лінії. Якщо гравець який підготовився до виконання блоку з якоїсь причини в ньому не задіяний, він повинен швидко виконати переміщення назад для участі в страховці та захисті. Блокування – найбільш дієвий засіб нейтралізації нападаючих ударів суперника. З його допомогою перегороджується дорога м’ячу. Виконують його в переважній більшості випадків після попереднього переміщення з вихідного положення нестійкої рівноваги. Володіючи блоком, команда успішно здійснює захисні дії та при цьому виводить з рівноваги атакуючих гравців і всю команду суперника. Блокування – це технічний елемент, що змушує нападаючого завдавати удару в напрямі, зручному для суперників. Але для цього необхідно добре володіти одиночним і груповим блокуванням. Чітко організоване блокування значно полегшує прийом м’яча для гравців передньої та задньої лінії захисту. Блокуючий гравець повинен закривати певний напрям, правильно вибирати місце для стрибка та вчасно стрибати. Це уміння має бути відпрацьоване до автоматизму.
Для 23 успішного опанування техніки одиночного блокування потрібно твердо засвоїти, що у вихідному положенні гравець згинає ноги до напівприсіду. Він стоїть обличчям до сітки, ноги поставлені ширше за плечі, стопи знаходяться на одній лінії, кисті рук розташовані на рівні плечей (руки можуть бути опущені вниз). Вага тіла рівномірно розподілена на обидві ноги. Основним зором спортсмен стежить за гравцями та майданчиком суперника, периферичним – за м’ячем. Він готовий стрибнути на блок або виконати переміщення в потрібному напрямку. Швидкість переміщення блокуючого гравця на майданчику залежить від висоти траєкторії польоту м’яча [3, 12]. Стрибок на блок відрізняється від стрибка нападаючого гравця. Нападаючий використовує для стрибка інерцію розбігу й активну роботу рук з великим маховим рухом. Блокуючий використовує в основному силу ніг, стрибає з місця та частково із замахом рук. Якщо при розбігу стопорячий крок доводиться на п’яту, то при виконанні блоку стопорячий крок при переміщенні вздовж сітки виконується внутрішньою частиною стопи. Для погашення горизонтальної швидкості після переміщення в сторону перед стрибком блокуючий виконує стопорячий крок, виставляючи махову ногу в сторону, потім приставляє до неї опорну та стрибає угору. У кінці переміщення бігом виконує поворот до сітки грудьми, після чого – стопорячий крок. Останній крок при пересуванні вздовж сітки виконується як «наприжка» та стопорить (за типом розбігу при нападаючому ударі). Стрибок угору виконується активним розгинанням ніг і тулуба, а також різким маховим рухом руками угору. У момент стрибка руки в зігнутому положенні гравець проносить перед тулубом так, щоб не зачепити сітку, та випрямляє їх угору-вперед. Підняті угору-вперед руки розташовуються паралельно, кисті рук напружені, пальці розведені. Великі пальці декілька зближують, щоб м’яч не пролетів між кистями; передпліччя знаходяться на такій відстані від верхнього краю сітки, щоб м’яч не міг пролетіти між ними та сіткою. Якщо м’яч пролетів мимо рук, то блокуючий до приземлення повинен різко обернути голову в сторону польоту м’яча, щоб встигнути розвернути тулуб ще до приземлення [4]. 24 Блокуючі в будь-якій зоні стрибають лише угору. У момент постановки блоку тулуб трохи згинається в тазостегновому суглобі, ноги випрямлені. Завдяки цьому гравець має більш стійке положення у верхній точці стрибка, що виключає падіння на сітку. Блокуючий приземлюється на ноги, зігнуті в колінах, на те ж місце, від якого він відштовхнувся. Опустившись на зігнуті ноги, гравець не лише вбереже себе від травми, він відразу ж готовий переміщатися по майданчику, повторно стрибати, атакувати, грати в захисті та страховці. Виконавши блокування, волейболіст продовжує уважно стежити за м’ячем і гравцями. Все це він зможе зробити без зусиль, якщо виконає приземлення на зігнуті ноги. Таким чином, гравець повинен готуватися до блокування на зігнутих ногах, пересуватися теж на зігнутих ногах, приземлятися після стрибка на зігнуті ноги. Він також повинен здійснювати самострахування в радіусі трьох метрів. Важливою функцією при блокуванні є самострахування, яке може виконуватися як під час постановки блоку, так і при відскоку м’яча. При перельоті м’яча після блокування на свою сторону блокуючі гравці ще в безопорному положенні повертають голову та контролюють м’яч. У разі потреби при приземленні після блоку гравці включаються в страховку або в прийом м’яча .
Повторити техніку верхньої та нижньої передачі м'яча, верхню та нижню пряму подачу.
Верхня пряма подача.
У момент підкидання м'яча вага тіла необхідно перенести далеку ногу і злегка підсісти на неї, тулуб відхиляється назад і трохи повертається в бік вдаряє руки. Одночасно з рухом тулуба б'є рука, зігнута в лікті, відводиться за голову.
Заключне рух кисті направляють м'яч в потрібну точку. М'яч підкидається над собою, трохи попереду. Якщо м'яч опускається далеко попереду гравця, то подача швидше за все не вийде і м'яч потрапить в сітку, аналогічна ситуація відбудеться і якщо м'яч буде кинутий за голову.
Нижня пряма подача.
Удар по м'ячу потрібно виконувати напруженої долонею прямий руки на рівні пояса, при цьому вага тіла необхідно перенести на передню ногу, а після удару зробити крок далекої ногою в майданчик.
Удосконалення техніки верхньої та нижньої передачі:
Амплуа гравців
У сучасному волейболі існують п'ять амплуа (ролей) гравців: Зв'язуючий (пасуючий) - Setter;Діагональний нападаючий – Right side hitter;Догравальник – Outside hitter;Центральний блокуючий – Middle blocker;
Ліберо – Libero.
в'язуючий (пасуючий) визначає "тактичний малюнок" гри своєї команди. Він є, так би мовити, диригентом оркестру. Саме він здебільшого виконує передачу м'яча нападаючому для завершального удару (виняток – рідкі ситуації, коли зв'язуючий опиняється у ролі приймаючого, тобто має перше командне торкання за вийнятком блокування). Від його дій здебільшого залежить успіх у боротьбі з блокуючими гравцями команди суперника. Зв'язуючий визначає слабкі місця в ворожій обороні (наприклад, невисокий гравець на передній лінії або не дуже спритний центральний блокуючий) і виводить атакуючого на найбільш вигідну позицію. Зв'язуючий – мозковий центр команди та її лідер. Згідно із сучасною схемою гри 5-1 на корті грає ОДИН зв'язуючий.
Діагональний нападаючий є високим та потужним гравцем. Він не бере участі у прийомі м'яча, але активно атакує з правого флангу в основному із задньої лінії. Саме діагональний набирає найбільшу кількість очок за гру завдяки своїм потужним й високим атакам. Під час гри на корті знаходиться один діагональний.
Догравальник – універсальний гравець. Він виконує майже всі ігрові функції крім, очевидно, обов'язків зв'язуючого. Разом із ліберо догравальники приймають подачі й атакуючі удари противника, блокують атаки на лівому фланзі й атакують з лівого фланга або із задньої лінії (відома, популярна та феєрична комбінація “PIPE”). Одночасно в одній команді грають завжди ДВА догравальника. Центральний блокуючий (нападаючий першого темпу) – основний блокуючий гравець команди на передній лінії. Головним обов'язком центрального є блокування атакуючих ударів противника в центрі та з обох флангів. Окрім блокування цей гравець виконує ще й атаки «першим темпом», тобто швидкі високі атаки після короткого пасу зв'язуючого. Одночасно в команді грають ДВА центральних, але після переходу одного на задню лінію його заміщує гравець захисту ліберо.Ліберо (від італ. Libero-«вільний») – гравець захисту команди на задній лінії. Головним обов'язком ліберо є прийом подач, атакуючих ударів противника, страхування під час атаки своєї команди, прийом складних та нестандартних м'ячів. Ліберо мають цілий ряд обмежень. Приміром ліберо не дозволяється подавати або грати вище верхнього края сітки. Ліберо є, так би мовити, «воротарем» команди. Зазвичай ліберо заміщує центрального, що переходить на задню лінію. Ліберо – ОДИН гравець команди під час розіграшу. Саме амплуа ліберо надає чудову можливість грати у професіональний волейбол спортсменам невисокого зросту.
Домашнє завдання:: виконати зворотні віджимання 30р.
http://infiz.dp.ua/misc-documents/repozit/ZO-A1/A1-0000-32-C4-19.pdf
http://nubip.edu.ua/sites/default/files/u373/silabus_24-24_tmv_voleybol.pdf
1. Борисов О.О. Основи теорії методики викладання волейболу і футболу. К.: Люскар, 2004. 664 с. 2. Волейбол: Навчальна програма для дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, шкіл вищої спортивної майстерності та спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю. В.В. Туровський, М.О. Носко, О.В. Осадчий, С.В. Гаркуша, Л.В. Жула. Київ, 2009. 138 с. 3. Кудряшов Є.В. Побудова і контроль тренувального процесу у волейболі. Луганськ: Поліграфресурс, 2005. 254 с. 4. Носко М.О., Архипов О.А., Жула В.П. Волейбол у фізичному вихованні студентів: [підручник]. К.: «МП Леся», 2015. 396 с. 5. Спортивні ігри: навч. посібник для студ. фак. фіз. культури педагогічних вищих навчальних закладів: у 2 томах: [Ж.Л. Козіна, Ю.М. Поярков, О.В. Церквна, В.О. Воробйова]; під ред. Ж.Л. Козіної. Том 1: Загальні основи теорії і методики спортивних ігор. Харків: Точка, 2010. 200 с
27.11.2024
Тема: Волейбол
Урок № 258 - 259
Завдання: Біг та його різновиди. Загальнорозвивальні вправи.
Тактика гри в нападі.
До індивідуальних тактичних дій в нападі відносять дії без м'яча (вибір місця) і власне з м'ячем (під час другої передачі, подачі, нападаючого удару). До групових тактичних дій відносять взаємодії 2-5 гравців, які вирішують частину загальнокомандного завдання. Прийняте ділення команди в момент розстановки на передній і задній лініях виражається у взаємодії гравців всередині ліній і між лініями. Їх дії визначаються не тільки кількістю торкань м'яча, але і зоною, звідки гравець буде виконувати технічний прийом. Ці взаємодії здійснюються: - між гравцями задньої і передньої лінії (гравці, що приймають подачу чи нападаючий удар зі зв'язуючим гравцем під час гри зв'язуючого на передній лінії); - те ж саме, але під час виходу зв'язуючого гравця з другої лінії (друга передача на удар) з нападаючими передньої лінії; - приймаючих подачу або нападаючий удар з нападаючими гравцями; - нападаючих з нападаючими в момент імітації нападаючого удару і передачі в стрибку партнеру. За структурою переміщення нападаючих взаємодії можна поділити на три групи: 1. Взаємодії без зміни напряму переміщення (кожний гравець діє у своїй зоні). 2. Зі зміною напряму переміщення. 3. Зі схрещеним переміщенням (комбінації “Хрест”, “Зворотній хрест”). Командні тактичні дії включають три системи: 1. З другої передачі гравцем передньої лінії. 2. З другої передачі гравцем, який виходить із задньої лінії. 3. З першої передачі або передачі в стрибку після імітації нападаючого удару.
Командні тактичні дії у нападі Командні тактичні дії у нападі прямо залежать від системи гри, яку обирає команда. Якщо не говорити про початковий етап підготовки гравців, де всі гравці і виконують перше командне торкання, і почергово передачу під атаку, і атакувальні дії, то можна виділити такі системи гри команди: - 4:2 – коли на майданчику знаходяться два гравці, які виконують передачу під атаку, та чотири, які виконують завершальні атакувальні дії; - 5:1 – система гри команди, коли гравець, що виконує передачу під атаку, один, решта гравців – нападники. Саме тому виникає поділ гравців за ігровими амплуа.
Є 5 амплуа: зв’язуючий, догравальний, центральний блокуючий, діагональний і ліберо. «Зв’язуючий гравець» – гравець, який найкраще володіє технічним прийомом «передача м’яча зверху», оскільки передача під атаку в основній своїй більшості здійснюється саме таким способом. Зв’язуючий гравець має володіти високою надійністю різних передач м’яча в різних ігрових ситуаціях. Враховуючи, що ця ігрова функція передбачає практичну 11 реалізацію тактичного задуму гри, до гравців, що виконують передачі для атаки, висуваються виключно високі вимоги як до організаторів ігрових дій. Основні його обов’язки в нападі: точно спрямувати передачу для ударів у простих і складних тактичних комбінаціях, враховуючи особливості кожного нападника; розігрувати комбінації з урахуванням розташування гравців противника, що ставлять блок; вміло виходити з задньої лінії (з різних зон) для передачі під удар не тільки при прийомі подач суперника, але і в процесі гри, в контратаках проявляти ініціативу в нападі. «Догравальник» – прийом м’яча після подачі суперника, від прийому залежить, м’яч якої зручності доведеться обробляти зв’язуючому. «Діагональний гравець» – набір очок, більшість передач зв’язуючого йде саме на нього, він – бомбардир. «Нападник». Залежно від системи гри команди виділяють нападників першого темпу, другого темпу та при системі гри 5:1 – діагонального нападника. Нападник першого темпу завжди першим розпочинає рух у зону нападу, саме від того, наскільки вчасно буде виконане його переміщення, залежить розвиток подальших атакувальних дій команди. У більшості випадків гравець першого темпу виконує свої функції у центральній частині сітки, також на нього покладають функції центрального блокувального – гра перед сіткою та блок. Нападник другого темпу та діагональний гравець починають свій рух у визначену ігровою комбінацією зону після гравця першого темпу. У більшості випадків вони діють з краю сітки. На них також покладається функція крайнього блокувального. «Ліберо» – гравець, який може виходити на майданчик необмежену кількість разів, але за обумовленою правилами гри послідовністю, замість будь-якого гравця задньої лінії, він діє по всьому периметру майданчика й підбирає м’ячі, страхує партнерів. До його основних функції відносять гру у прийомі та захисті, він не може виконувати атакувальні дії вище верхнього краю сітки. У сучасному волейболі все частіше стали використовувати гравця «ліберо» для другого командного торкання при передачі під атаку, якщо перше командне торкання виконано не досить чітко та зв’язуючий гравець не має змоги його виконати або сам здійснює його. Але атакувальні дії з другої передачі гравця ліберо можна здійснювати лише у тому випадку, якщо: він виконує передачу під атаку способом «зверху» і знаходиться на задній лінії ігрового майданчика; способом «знизу» на будь-якій з двох ліній ігрового майданчика; якщо передача виконана способом «зверху» та гравець «ліберо» знаходиться на передній лінії ігрового майданчика, то атакувальні дії можна виконувати лише нижче верхнього краю сітки. Саме тому у командних тактичних діях заведено виділяти: - взаємодію гравців команди при організації атак з прийому подачі суперника, тобто стандартні комбінації, які награються залежно від системи гри команди – 5:1, 4:2; 12 - взаємодію гравців команди при організації контратакувальних дій після прийму нападаючого удару суперника, тобто догравання м’яча. У першому та другому випадку також заведено розподіляти організацію атаки через зв’язуючого гравця, що знаходиться на передній та на задній лініях. У випадках, коли зв’язуючий гравець знаходиться на передній лінії, розглядають варіанти атаки гравців команди після першого командного торкання та після передачі зв’язуючого гравця. Тобто, атака на сторону суперника буде здійснюватися у першому випадку у два командних торкання, а у другому випадку– в три. У випадках, коли зв’язуючий гравець заходиться на задній лінії і виходить для передачі, мають місце взаємодії при першому командному торканні, тобто прийомі м’яча, у зонах 1, 6, 5 . Ефективність командної тактики нападу залежить від рівня технічної підготовленості кожного гравця окремо та команди у цілому, злагодженості дій усіх гравців та окремих ланок, точності виконання попередньо поставлених завдань та своєчасної її корекції. Найрезультативнішою систему гри у нападі вважають систему 5:1, коли на майданчику знаходиться один зв’язуючй гравець, який постійно виконує другу передачу під атаку, окрім випадків, коли йому не зручно виконувати її через неякісний прийом або він сам його виконує. При такій системі гри, коли зв’язучий знаходиться на задній лінії, він може загравати усіх трьох нападників передньої лінії та гравців задньої лінії. Те ж саме, коли на передній лінії. Їй віддають перевагу усі висококваліфіковані команди, тому що вона дозволяє застосовувати найгостріші, складні і цікаві тактичні комбінації. Найвища ефективність досягається тут у тому випадку, коли нападники володіють ударами, різними за швидкістю та висотою передач.
Домашнє завдання:: виконати комплекс вправ для розвитку сили ніг
http://infiz.dp.ua/misc-documents/repozit/ZO-A1/A1-0000-32-C4-19.pdf
http://nubip.edu.ua/sites/default/files/u373/silabus_24-24_tmv_voleybol.pdf
.jpg)
Комментарии
Отправить комментарий