Викладачі фізичної культури

План роботи з предмету фізична культура
25. 11. 2024
гр. Мк - 23 1/9
Тема: Баскетбол.

Урок № 143 - 144

Завдання: Біг та його різновиди.. Загальнолрозвивальні вправи в парах.

Вправи з баскетбольним м'ячем

Теоретичний блок:

Нападаючи та захисні дії.

У баскетболі сформовано такий розподіл гравців за функціями: захисники, крайні нападники, центрові. Захисник повинен бути максимально швидким, рухливим і витривалим, розсудливим і уважним. Важливою умовою для захисника є уміння орієнтуватися в ігровій обстановці і здатності до комбінаційного розіграшу м’яча. Крайній нападник. У сучасному баскетболі для нього характерні насамперед високій зріст, швидкість і стрибучість, добре розвинуте відчуття 55 часу і простору, снайперські здібності, уміння правильно оцінити ігрову обстановку і рішуче атакувати. Крайній нападник повинен своєчасно «включатися» в швидкий прорив і ефективно його завершувати, атакувати кошик з будь-якої дистанції, уміло взаємодіяти з центровим і захисником. Центровий гравець повинен бути високого зросту, мати атлетичну будову тіла, бути витривалим і стрибучим. Центровий гравець бере активну участь в організації і проведенні як стрімкого, так і позиційного нападу. Напад – основна функція команди в грі. За допомогою атакувальних дій команда перехоплює ініціативу і примушує суперника прийняти вигідний для неї тактичний план.Індивідуальні тактичні дії в нападі. Результат колективних дій багато в чому залежить від рівня індивідуальної майстерності. Чим більша різновидність засобів, способів ведення гри кожного нападника, тим легше команді в цілому досягнути перемоги. Усі тактичні дії гравців у нападі поділяють на дії без м’яча і з м’ячем. Дії гравця без м’яча поділяють на відрив його від захисника, що опікує; вихід на вільне місце, щоб одержати м’яч від партнера. Відрив від захисника забезпечують раптовим ривком або зміною напряму. Вибираючи позицію на полі, гравець без м’яча повинен розташуватися таким чином, щоб ускладнити захисникові зоровий контроль як за підопічним, так і за м’ячем. За напрямом і характером переміщень розрізняють два способи виходу на вільне місце для отримання м’яча:  вихід назустріч партнерові з м’ячем перед суперником;  вихід за спиною суперника. Обидва способи виходу гравця на вільне місце мають декілька варіантів  коловий вихід;  S-подібний вихід;  L-подібний вихід «петлею»;  V-подібний вихід за спину суперника.

Командні тактичні дії в нападі – взаємодії всіх гравців команди, спрямовані на вирішення завдань ведення гри. Під час тактичних дій команда намагається забезпечити таке: 1) чистий вихід під щит суперника гравця з м’ячем; 2) безперешкодний кидок із середньої відстані, або три-очкової зони; 3) короткочасну кількісну перевагу нападників над захисниками на певній ділянці поля. Напад у баскетболі по тактичній спрямованості поділяють на два види: стрімкий та позиційний. Стрімкий напад заснований на швидких переміщеннях і миттєвих атаках кошика. Розрізняють дві системи стрімкого нападу: швидкий прорив і ешелонований прорив. Обидві системи мають на меті швидкий розвиток атаки, поки суперник не встиг організувати оборону: швидкі переміщення та взаємодії змушують суперника захищатися безладно, у результаті чого можуть бути помилки, які використовуються для атаки. Швидкий прорив – це ефективна система нападу, що дає змогу використовувати перевагу над суперником у фізичній та технічній підготовленості. Швидкий прорив можна розподілити на три фази: початок, розвиток, завершення. Успіх першої фази визначається швидкістю проведення первинного відриву, швидкістю ривка кожного учасника і своєчасністю першої передачі. Прагнучи використати в грі швидкий прорив, команда повинна створити для цього необхідні передумови. Ідеться про активний захист із постійним впливом на гравця з м’ячем, про добре продуману, організовану боротьбу за відскок у свого щита, про націленість на перехоплення м'яча. Друга фаза швидкого прориву – розвиток, що передбачає прямолінійні подальші переміщення гравців, ведення м’яча й одну–дві передачі між нападниками для проходження середньої частини майданчика. За часом ця фаза триває 2–3 секунди. Завершальна фаза прориву триває близько 1,5 с. Заключний кидок у кошик зазвичай виконують після короткого ведення або швидкого виходу гравця на м'яч під щит. У цілому добре підготовлена команда витрачає на проведення швидкого прориву 4–6 с, використовуючи не більше ніж три передачі. Ешелонований прорив – найбільш універсальна система стрімкого нападу, в якій команда використовує кожне сприятливе положення, що пов’язане з оволодінням м’ячем, для стрімкого переходу в зону суперника і проведення маневрених атак проти захисту, який ще не встиг зорганізуватися. Ешелонований прорив розвивається і завершується, як правило, в умовах чисельної рівноваги нападників і захисників із застосуванням на швидкості таких взаємодій двох і трьох гравців, як пересічення, трійка, перехресний вихід. Ешелонований прорив характеризується також трьома фазами: початок, розвиток і завершення. У першій фазі атаки, у момент, коли один із гравців 62 оволодіває м’ячем, що відскочив від щита, два його партнери йдуть у відрив, поблизу щита розгортається гостра боротьба за першу передачу і вихід на оперативний простір у середину поля. У другій фазі в атаку залучаються два гравці другого ешелону, які беруть участь у боротьбі за відскок (п'ятий гравець дещо відстає для страхування тилу на випадок втрати м'яча). У третій фазі атака завершується відповідно до типових взаємодій двох або трьох гравців, які проводили відразу нападники у попередній фазі розвитку. Позиційний напад. По ходу гри не завжди вдається закінчити атаку швидким проривом. Тоді добре організованому захисту команда повинна протиставити позиційний напад, у якому беруть участь усі п'ять гравців. У позиційному нападі, як і в стрімкому, можна виокремити три фази: початок, розвиток і завершення. Початок – організаційний перехід команди в передову зону і розміщення її гравців на передбачені позиції. Розвиток – проведення серій взаємодій для створення вигідної ситуації для атаки кошика. Завершення – безпосереднє проведення гравцем атаки кошика й забезпечення боротьби за відскок. У позиційному нападі розрізняють дві системи: «через центрового гравця» і «без центрового гравця». Обидві системи мають свої варіанти. Організація дій у позиційному нападі також характеризується трьома фазами. Завданням першої фази є здійснення розміщення гравців у зоні нападу відповідно до функцій, що дає змогу кожному гравцеві найбільш ефективно брати участь в атаці, виконуючи відповідну роль. У фазі розвитку атаки організовують взаємодії, які визначають обраною комбінацією. 4.3. Тактика захисту Головна мета гри в захисті – зведення до мінімуму виконання суперником точних кидків у кошик. Правильно організований захист не тільки закріплює успіх, досягнутий у нападі, але й впливає на характер і результат наступних командних дій. Класифікацію прийомів тактики гри в захисті подано на рис. 2.42. Дії команди, яка обороняється, залежать від характеру атакувальних дій суперника, та сприяють виконанню таких ігрових завдань: 1) заважати суперникові виконати прицільний, безперешкодний кидок у кошик; 2) відібрати у суперника м’яч і створити умови для контратаки; 3) сприяти порушенню зв’язків між гравцями, які виконують напад, перешкодити проведенню підготовчих дій для атаки; 4) не допустити швидкого переходу суперників до контратаки. Згідно з класифікацією гри в баскетбол, дії в захисті розподіляють на індивідуальні, групові і командні. Індивідуальні дії захисту поділяють на дії захисту проти нападника з м’ячем, дії захисту проти нападника без м’яча. Групові тактичні дії в захисті – важливі тактичні типові блоки, з яких складається фундамент комбінаційних дій команди. До них належать взаємодії двох і трьох гравців. Один із способів взаємодопомоги захисників є підстрахування, що полягає в підтримці, наданні допомоги партнерові в необхідній ігровій ситуації (наприклад: перейти на опіку нападника, який обігрує захисника). Підстрахування застосовують проти швидких, агресивних нападників, які філігранно володіють фінтами, різким проходом та точними кидками.

Техніка оволодіння м’ячем та протидії

Виривання м'яча. Якщо захисникові вдалося захопити м'яч, то насамперед слід спробувати вирвати його з рук суперника. Для цього потрібно захопити м'яч якомога глибше двома руками, а потім різким обертальним рухом угору або униз вирвати в суперника, зробивши одночасно поворот тулубом. М'яч треба повертати навколо горизонтальної осі, що полегшує подолання опору суперника. Вибивання м’яча – один з прийомів, що найчастіше використовують при грі в захисті, що дозволяє заволодіти м'ячем. Вибивання м'яча в грі виконують з рук суперника або при веденні м'яча. Вибивання м’яча з рук суперника. Захисник зближується з нападником, активно перешкоджаючи його діям з м'ячем. Для цього він виконує неглибокі випади з витягнутою до м'яча рукою, відступаючи потім у вихідну позицію. У зручний момент вибивання м'яча здійснюється різким (зверху або знизу) коротким рухом кисті з щільно притиснутими п Вибивання м’яча при веденні. Захисник, рухаючись з однаковою швидкістю з нападником, вибирає момент, коли м’яч відскакує від підлоги, і «найближчою» до суперника рукою вибиває м’яч.

Перехоплення м'яча в грі здійснюється при його передачі або при його веденні. Успішність перехоплення м'яча при передачі залежить від інтуїції і швидкості реакції захисника, а також від його вміння правильно займати позицію при опіці суперника. Якщо нападник чекає м'яч на місці, не виходить назустріч йому, то перехопити його порівняно неважко, слід ловити м'яч однією або двома руками в стрибку після ривка. Зазвичай нападник виходить на м'яч. У цьому випадку захисникові потрібно на короткій відстані набрати максимально можливу швидкість і випередити суперника на шляху до м'яча. Щоб уникнути зіткнення з нападником, захисник трохи відхиляється від нього.

Перехоплення м'яча при веденні – більш складний за координацією рухів прийом. Порівнявшись з нападником збоку, необхідно підлаштуватися до його ритму і швидкості ведення м'яча. Потім за рахунок несподіваного, миттєвого виходу з-за спини суперника захисник приймає м'яч, що відскочив, на кисть, і, змінивши напрямок руху, продовжує розпочате ведення м'яча. Накривання м'яча при кидку можна здійснювати ззаду, спереду і збоку від нападника.. Накривання м’яча: а) ззаду; б) спереду; в) збоку Для цього захисник вистрибує угору і накладає кисть на м’яч у той момент, коли суперник готовий випустити його з рук. Відбивання м'яча при кидку – також ефективна протидія кидку. Успішність його виконання вимагає від захисника мобілізації уваги, прояву швидкості реакції і швидкісно-силових якостей. Найкращим моментом для відбивання є неконтрольований нападником політ м’яча у кошик Оволодіння м'ячем під щитом. Після кидка нападника захисник повинен перегородити суперникові шлях до щита, зайняти стійке положення, потім боротися за відскок, швидко і своєчасно вистрибуючи для оволодіння м'ячем. Стрибок виконується як однією, так і двома ногами після невеликого розгону або з місця. Високо вистрибнувши і оволодівши м'ячем, гравець при приземленні широко розставляє ноги і згинає тулуб, щоб у силовій боротьбі перешкодити суперникові зайняти вигідне положення відносно щита й м'яча .

Кидки м'яча

Кидок однією рукою від плеча – поширений спосіб атаки кільця з місця з середніх і дальніх дистанцій . Часто спортсмени використовують його також як штрафний кидок.

Кидок однією рукою зверху використовують частіше за інші способи для атаки кошика в русі з близьких дистанцій і безпосередньо з-під щита

Підготовча фаза: м'яч ловлять під праву ногу (для кидка правою рукою). Крок, під який ловлять м'яч, найбільш розтягнутий. Подальший крок повинен бути скороченим, таким, що зупиняє рух і одночасно дає можливість швидше й сильніше відштовхнутися майже вертикально вгору. При відштовхуванні від майданчика м'яч виносять над плечем і перекладають на повернену частину правої руки. Основна фаза: у вищій точці стрибка руку випрямляють для максимального наближення до кільця, м'яч виштовхують м'яким рухом кисті, чим додають зворотнього обертання. Заключна фаза: гравець приземляється на зігнуті ноги недалеко від кошика, приймає положення рівноваги й готується до боротьби за відскок у випадку промаху. Кидок однією рукою знизу застосовують на близьких відстанях у русі проти захисника, що намагається заблокувати зверху. Крім того, деякі центрові гравці з успіхом використовують цей кидок у поєднанні з поворотом і фінтами в боротьбі поблизу щита суперника.