План роботи з предмету фізична культура 
                              4.10.2024
                       гр.  Мк - 23 1/9 
Урок № 121 - 122 
Тема: «Оздоровче і прикладне значення занять фізичною культурою та спортом».

Завдання: Біг 2хв. Загальнорозвивальні вправи. 

Комплекс вправ на розвиток сили.

Гімнастика на стільці.

Теоретичний блок.

Фізична культура є частиною культури, набутком усього народу. Це потужний засіб не тільки фізичного удосконалення та оздоровлення, але також й виховання соціальної, трудової, творчої активності громадян. Фізична культура не вичерпується вправами, спортом, гімнастикою, іграми та туризмом, вона включає до себе громадську та особисту гігієну праці, побуту, використання природних сил для загартування, правильний режим праці та відпочинку, харчування. Для збереження та зміцнення здоров’я, попередження хвороб і передчасної старості необхідна свідома, висококультурна поведінка людей, яка заснована на розумінні складних закономірностей, що формують стан здоров’я людей та характер хвороб. Так звані «хвороби цивілізації» (гіпокінезія, гіподинамія, стреси та ін.) можна лікувати за допомогою фізичної активності та правильного режиму. У нашій країні здійснюється широкий комплекс заходів, які мають за мету створення нормальних умов праці та побуту, оздоровлення зовнішнього, у тому числі і виробничого, середовищ, подальший розвиток охорони здоров’я. Активність людини, засоби фізичної культури та спорту є важливими методами профілактики хвороб та найважливішими факторами удосконалення, зміцнення здоров’я, що у підсумку підвищує творчу активність людини, її працездатність.

ОЗДОРОВЧЕ ЗНАЧЕННЯ ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ І СПОРТОМ Бути здоровим – природне бажання кожної людини. Здоров’я – поняття не тільки біологічне, але і соціальне. Добре здоров’я – це радісне сприйняття життя, висока працездатність. З давніх-давен фізичні вправи використовуються не тільки для розвитку рухових якостей людини, тренування сили, швидкості та витривалості. Фізична культура здобула визнання як незамінний засіб розширення і розвитку функціональних можливостей організму людей різного віку, профілактики і лікування захворювань, досягнення довголіття. Внесок фізичної культури у вищу освіту полягає у забезпеченні студентів усіма аспектами знань про науковопрактичні основи фізичної культури та здорового способу життя, а також в оволодінні системою практичних умінь та навичок, які забезпечують збереження та зміцнення здоров’я, психічне благополуччя та удосконалення психофізичних здібностей та якостей особистості. У змісті фізичної культури можливо, з певною умовністю, виділити основні боки: по-перше, все те цінне, що утворює та використовує суспільство як спеціальні засоби, методи та умови їх застосування, які дозволяють оптимізувати фізичний розвиток та забезпечити певний рівень фізичної підготовленості людей (функціонально-забезпечувальний бік фізичної культури); по-друге, позитивні результати використання цих засобів та умов (результативний бік фізичної культури). Фізична підготовка – це процес, який спрямований на зміцнення здоров’я тих, хто займається, різнобічний фізичний розвиток, виховання необхідних рухових навичок та підготовку організму до максимальних напружень. 5 Загальна фізична підготовка (ЗФП) – процес удосконалення фізичних якостей, який спрямований на всебічний розвиток людини. Різноманітний фізичний розвиток сприяє кращому пристосуванню організму до умов зовнішнього середовища, які постійно змінюються. Розширення рухових та функціональних можливостей організму дає виконання вправ з гімнастики, легкої атлетики, боротьби, різноманітних ігор та ін. Загальна фізична підготовка сприяє розширенню функціональних можливостей організму та є базою для спеціальної фізичної підготовки для досягнення високих результатів у професійній діяльності. Засобами загальної фізичної підготовки є будь-які фізичні вправи та засоби фізичної культури. Забезпечення різнобічної рухової підготовленості, утворення функціонального фундаменту для спеціального удосконалення рухових здібностей, активізація відновних процесів в організмі, переключення з одного виду роботи на інший – все це задачі ЗФП.

ОЗДОРОВЧЕ ЗНАЧЕННЯ ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ І СПОРТОМ Бути здоровим – природне бажання кожної людини. Здоров’я – поняття не тільки біологічне, але і соціальне. Добре здоров’я – це радісне сприйняття життя, висока працездатність. З давніх-давен фізичні вправи використовуються не тільки для розвитку рухових якостей людини, тренування сили, швидкості та витривалості. Фізична культура здобула визнання як незамінний засіб розширення і розвитку функціональних можливостей організму людей різного віку, профілактики і лікування захворювань, досягнення довголіття. Внесок фізичної культури у вищу освіту полягає у забезпеченні студентів усіма аспектами знань про науковопрактичні основи фізичної культури та здорового способу життя, а також в оволодінні системою практичних умінь та навичок, які забезпечують збереження та зміцнення здоров’я, психічне благополуччя та удосконалення психофізичних здібностей та якостей особистості. У змісті фізичної культури можливо, з певною умовністю, виділити основні боки: по-перше, все те цінне, що утворює та використовує суспільство як спеціальні засоби, методи та умови їх застосування, які дозволяють оптимізувати фізичний розвиток та забезпечити певний рівень фізичної підготовленості людей (функціонально-забезпечувальний бік фізичної культури); по-друге, позитивні результати використання цих засобів та умов (результативний бік фізичної культури). Фізична підготовка – це процес, який спрямований на зміцнення здоров’я тих, хто займається, різнобічний фізичний розвиток, виховання необхідних рухових навичок та підготовку організму до максимальних напружень. 5 Загальна фізична підготовка (ЗФП) – процес удосконалення фізичних якостей, який спрямований на всебічний розвиток людини. Різноманітний фізичний розвиток сприяє кращому пристосуванню організму до умов зовнішнього середовища, які постійно змінюються. Розширення рухових та функціональних можливостей організму дає виконання вправ з гімнастики, легкої атлетики, боротьби, різноманітних ігор та ін. Загальна фізична підготовка сприяє розширенню функціональних можливостей організму та є базою для спеціальної фізичної підготовки для досягнення високих результатів у професійній діяльності. Засобами загальної фізичної підготовки є будь-які фізичні вправи та засоби фізичної культури. Забезпечення різнобічної рухової підготовленості, утворення функціонального фундаменту для спеціального удосконалення рухових здібностей, активізація відновних процесів в організмі, переключення з одного виду роботи на інший – все це задачі ЗФП.

ПРИКЛАДНЕ ЗНАЧЕННЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА СПОРТУ Рівень здоров’я та фізичного розвитку – важлива умова якості робочої сили. У залежності від їх показників оцінюється можливість участі людини у певних сферах трудової діяльності. Отже, на етапі вибору спеціальності і виду професійного навчання об’єктивно виникає, ставиться та вирішується проблема психофізіологічної відповідності особистості видам професійної діяльності. Подальше удосконалення виробництва, зростання обсягу та інтенсивності праці ставлять підвищені вимоги до якості підготовки фахівців. Важливу роль у зв’язку з цим має забезпечення необхідного рівня професійної готовності майбутніх фахівців, до якого включають фізичну підготовленість, тренованість, працездатність, розвиток професійно важливих якостей (ПВЯ) і психомоторних здібностей. За даними вчених встановлено, що загальна фізична підготовка не знаходить безпосереднього застосування в процесі праці, а лише створює передумови для успішної професійної діяльності, що опосередковано виявляє в ній через такі фактори як стан здоров’я, ступінь фізичної тренованості, адаптації до умов праці. Не викликає сумнівів, що кожна професія має свою рухову специфіку, що відрізняється за умовами праці, психофізіологічними характеристиками і ставить різні вимоги до рівня розвитку фізичних якостей, психофізіологічних функцій і психічних властивостей і якостей особистості. Відомо, що адаптація людини до умов виробництва без спеціальної психофізичної підготовки може тривати від 1 року до 5-7 років. Тому навчальні заклади, які навчають професійної діяльності, для 15 підвищення професійних якостей фахівців, яких мають випустити, розвивають специфічні фізичні якості, фізіологічні функції, психічні якості, передають відповідні знання, уміння і навички, що необхідні для ефективного оволодіння конкретними професіями. Складова частина фізичного виховання, яка займається питаннями, що пов’язані з підготовкою до трудової діяльності, отримала назву – професійно-прикладна фізична підготовка (ППФП). В основі впливу занять фізичними вправами на успішність професійної діяльності лежить механізм перенесення рухових навичок, умінь, які сформовані у галузі фізичної культури, на результат оволодіння навичками і уміннями в трудовій діяльності. Основна спрямованість занять полягає в тому, щоб збільшити діапазон функціональних можливостей організму людини, розширити арсенал його рухової координації, а також забезпечити ефективну адаптацію організму до різних факторів трудової діяльності. Ефективність професійної діяльності багато в чому залежить від рівня розвитку рухових і психічних якостей людини. Не завжди здорові підлітки однаково успішно оволодівають однією і тією ж професією. Успішне засвоєння професії можливе лише при наявності відповідності певних психофізіологічних якостей людини специфічним вимогам, що поставлені виробничими процесами саме до цих професійно важливих якостей. На підставі виявлення таких якостей і фізіологічних функцій, які необхідні для засвоєння конкретних професій, розроблені критерії професійної придатності для великої кількості професій. Багато з засвоюваних професій ставлять підвищені вимоги до зорового аналізатора в цілому і до окремих його функцій, до слухового аналізатора, перш за все до гостроти слуху, а також до вестибулярної функції. Значне число професій пов’язано з перебуванням в умовах високої або низької температури повітря, шуму, вібрації та ін. Ці умови висувають підвищені вимоги до функціонального стану центральної нервової системи (ЦНС), особливо її вегетативного відділу, до апарату кровообігу. І, нарешті, чимало є ще професій, що вимагають застосування ручної праці з елементами загальної фізичної та статичної 16 напруги, вимушеною робочою позою, напругою окремих м’язових груп кінцівок. Такі роботи зумовили підвищені вимоги до функціонального стану опорно-рухового апарату. Як відомо, деякі функції та аналізатори нашого організму рухливі. У зв’язку з цим актуально вивчення тих природних задатків, з яких, при належних умовах виховання та навчання, повинні розвинутися необхідні здібності до успішного засвоєння професії. У ряді випадків можливо і необхідно за допомогою спеціальних засобів розвивати, підвищувати функціональні можливості молодих людей, які бажають навчатися професії, і тим самим робити їх професійно придатними. Якраз це завдання і покликане вирішувати ППФП студентів у ВНЗ. Основне призначення ППФП – спрямований розвиток та підтримка на оптимальному рівні фізичних і психічних якостей людини, які необхідні для забезпечення її готовності до виконання певної діяльності, функціональної стійкості до умов цієї діяльності та формування прикладних рухових умінь і навичок. Прикладні знання – це знання, які можуть бути необхідними для майбутньої професійної діяльності та які можна отримати у процесі регулярних занять фізичною культурою і спортом, під час коротких медичних бесід на практичних та навчально-тренувальних заняттях, шляхом самостійного вивчення літератури. Слід відмітити, що знання про закономірності підвищення спортивної працездатності мають єдину психофізіологічну основу зі знаннями про досягнення та підтримку високої професійної працездатності людини у сфері праці. Прикладні уміння та навички гарантують безпеку у побуті та при виконанні професійних робіт, сприяють швидкому та економічному пересуванню при вирішуванні виробничих задач. Безумовно, що цими уміннями та навичками краще володіє людина, яка займається прикладними видами спорту. Кожен вид спорту сприяє удосконаленню певних фізичних та психічних якостей. Якщо якості, уміння та навички, які засвоюються у ході спортивного удосконалення, збігаються з професійними, то такі види спорту вважаються професійноприкладними. 17 Кожна професія висуває свої вимоги до психічних якостей: уваги (переключення, концентрація, широта розподілу); мислення (оперативне, аналітичне); пам’яті (короткочасна, довготривала); емоційної стійкості; здатності працювати при дії перешкод; витримки і самовладання; цілеспрямованості; самостійності; стійкості; товариськості; уміння ладити з людьми. Дослідження показали, що пріоритетне значення надається функції уваги (концентрація, широта, переключення), емоційної стійкості, координації рухів та ін. якостям. Під прикладними спеціальними якостями розуміють здатність організму людини протистояти специфічним впливам зовнішнього середовища: холоду і підвищеній температурі, недостатній кількості кисню та ін. Ці здібності можуть удосконалюватися шляхом загартовування у ході тренування на свіжому повітрі, дозованого теплового тренування фізичними вправами, спеціальними вправами, які впливають на вестибулярний апарат (перекиди, обертання у різних площинах в гімнастиці, акробатиці і т.п.), вправами на витривалість та ін. Професійно важливі якості людини в процесі трудової діяльності у певній мірі удосконалюються самі собою. Однак ефективність цього процесу суттєво підвищується, якщо необхідні якості розвивати цілеспрямовано та використовуючи для цього засоби фізичної культури у період, який передує професійному навчанню або збігається з ним за часом. Суть прикладності фізичної культури у тому, що в основі спортивних занять та фізичної праці полягає подібний руховий процес і за збігом психофізичних характеристик можна визначити прямо спорідненість кожного виду спорту з тією або іншою професією. У деяких професіях без попередньої фізичної підготовки зовсім неможливо працювати. Досягнутий у процесі занять фізичною культурою високий рівень професійно важливих якостей дозволяє під час роботи тривалий час підтримувати оптимальну працездатність людини на виробництві. Пояснюється це підвищенням резервних можливостей людини та тренуванням її компенсаторних механізмів. При вирішенні конкретних завдань ППФП майбутніх фахівців слід завжди пам’ятати про те, що така підготовка 18 здійснюється в тісному зв’язку із загальною фізичною підготовкою. Ще раз підкреслимо, що ЗФП є необхідною основою, фундаментом ППФП студентів будь-якої спеціальності. Інше питання, що співвідношення ЗФП і ППФП може змінюватися в істотних межах при опануванні різних професій.

                                                 « Основи системи забезпечення працездатності 

                                           та її відновлення засобами фізичної культури та спорту».

Система спорту для всіх має три групи функцій: 1) оздоровчі; 2) соціальні; 3) економічні (табл.1). Запропонована класифікація функцій носить умовний характер, спричинений необхідністю їх детального аналізу, оскільки неможливо виділити ту чи іншу функцію в абсолютно чистому вигляді. Всі функції мають взаємопроникаючий характер, доповнюють одна одну і проявляються в єдності, але разом із цим для них характерною є певна домінуюча ознака. За цією ознакою їх відносять до однієї з наведених груп функцій. Таблиця 1. Функції системи спорту для всіх (М.В.Дутчак, 2009) Функції Оздоровча Соціальна Економічна компенсаційна гуманістична виробнича профілактична активного дозвілля розвиваюча соціалізації розширення ринку праці відновлення працездатності освітньо-виховна та інформаційнопросвітницька сприяння економічному зростанню 1. Оздоровчі функції Оздоровчі функції системи спорту для всіх об’єднують компенсаційну, профілактичну, розвиваючу функції, а також функцію відновлення працездатності. Компенсаційна функція системи спорту для всіх полягає в недопущенні дефіциту рухової активності, що виникає в умовах сучасного життя та викликає негативні наслідки для організму людини. Рухова активність — життєва необхідність людини, без неї вона не може зберегти своє здоров’я та позбавляється можливості досягати успіхів у різних видах життєдіяльності. Підтвердження цьому знаходимо ще в стародавнього грецького філософа Аристотеля, який стверджував: ―Ніщо так 2 не виснажує та не руйнує людину, як тривала фізична бездіяльність‖. Обмеження рухової активності суперечить біологічним законам розвитку людини. Відомо, що понад 80 % маси тіла людини становлять скелет та м’язи - її руховий апарат, а отже, основною функцією тіла людини є рух. Разом із цим, як зазначають Е. Г. Булич та І. В. Муравов, із середини XIX ст. до сьогодні частка м’язової діяльності в енергетичному балансі людства, тобто у всіх потоках енергії, яка використовується людьми на виробництві та в побуті, скоротилась більше ніж у 180 разів. Негативний вплив гіпокінезії на організм людини має закономірний характер. Передовсім порушується енергетичний обмін речовин (ожиріння, спотворення метаболізму в тканинах), знижується стимулюючий вплив м’язової діяльності на роботу основних функціональних систем організму — серцево-судинної та дихальної. Спостерігається зниження опірності організму до негативного впливу окремих чинників зовнішнього середовища. Унаслідок гіпокінезії знижується фізична працездатність, погіршується координація рухів, зменшуються фізіологічні резерви систем, обсяг м’язової маси, знижується тонус м’язів. Недостатній рівень розвитку мускулатури призводить до порушень статури та деформації опорно-рухового апарату. Гіпокінезія впливає і на кісткову тканину. Зменшуються її маса та щільність. Відмічається підвищене виділення з кісток мінеральних речовин, передусім кальцію, спостерігається порушення процесу утворення фосфорних і калієвих структур. Особливо значні зміни відбуваються в серцево-судинній системі — частішають серцеві скорочення, зменшується загальна кількість крові, скорочується ємність судинного русла, вповільнюється швидкість загального току крові. Систолічний тиск крові знижується, а діастолічний - підвищується. Серце людини, яка веде малорухомий спосіб життя, не витримує навіть невеликих фізичних навантажень, не маючи можливості реагувати на них за рахунок сили міокарда, тобто збільшення систолічного викиду, воно зазвичай реагує на навантаження надмірно високою частотою скорочень. Від малорухомого способу життя страждає система травлення: вона стає в’ялою, оскільки знижується активність секреторної та рухової функції шлунка. Такий спосіб життя підвищує схильність до розвитку виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки. Під впливом гіпокінезії у складі мікрофлори кишечнику починають переважати форми, що посилюють гнилісні процеси, що поступово призводять до самоотруєння та 3 передчасного старіння організму. На рівні внутрішньоклітинного обміну гіпокінезія викликає зниження відтворення білкових структур: порушуються процеси транскрипції і трансляції (зняття генетичної програми та її реалізації в біосинтезі). Під час гіпокінезії знижується імунологічна активність, а також стійкість організму до перегрівання, охолодження, нестачі кисню . Отже, в організмі людини практично нема жодної системи, яка не зазнавала б негативних наслідків від гіпокінезії. Обмеженість рухової активності небезпечна також і тим, що спочатку людина не тільки не помічає жодної небезпеки для здоров’я, а й суб’єктивно навіть відчуває певний ―комфорт‖. Проте під впливом гіпокінезії з’являються незначні функціональні розлади, які відтак трансформуються у стійкі прояви захворювань. Компенсувати зазначені порушення в організмі людини можна, залучивши її до рухової активності. Власне в цьому і полягає функціональна роль системи спорту для всіх. Важливо забезпечити оптимальний рівень рухової активності кожної людини залежно від її віку, статі, рівня фізичного розвитку та підготовленості. Потрібно враховувати, що негативний вплив на організм людини має не тільки гіпокінезія, а й гіперкінезія (значне підвищення активності людини). У цьому зв’язку актуальним є питання обґрунтування норм достатньої рухової активності людей. Вирішення цього питання потребує подальших наукових досліджень, хоча уже і здійснено ряд спроб розробки відповідних нормативів (визначено тривалість та кількість занять у день та тиждень; вказано на кількість необхідних локомоцій чи кроків у день; зазначено обсяги енергії, яку необхідно витрачати на рухову активність протягом тижня). Запропоновані нормативи можуть використовуватись як орієнтовні показники. Дозування фізичних навантажень за обсягом та інтенсивністю має бути суто індивідуальним. Спеціальні дослідження, проведені в Данії, показали, що перехід від малорухомого способу життя до активного у віці від 30 до 80 років привів би до збільшення очікуваної тривалості життя на 2,8—7,8 року у чоловіків та на 4,6—7,3 року у жінок залежно від рівня зростання активності. Фізично пасивні люди можуть розраховувати прожити без серйозних захворювань на 8—10 років менше, ніж фізично активні . Профілактична функція системи спорту для всіх визначається тим, що достатня рухова активність людини забезпечує профілактику захворювань шляхом пониження дії чинників ризику виникнення цих захворювань та підвищення функціональних резервів органів та систем організму. За даними багатьох досліджень, у ході яких всебічно вивчалися спосіб життя і захворюваність сотень тисяч людей, продемонстровано пряму залежність ймовірності виникнення серцево-судинних захворювань, цукрового діабету, онкологічних захворювань, остеопорозу, артриту, захворювань органів дихання і травлення та ряду інших від таких основних 4 характеристик здорового способу життя, як раціональне харчування і профілактика ожиріння, відмова від куріння, стримане ставлення до споживання алкогольних напоїв (їх якості та кількості), обсяг та режим рухової активності, що забезпечує достатній рівень функціональних можливостей різних систем організму (кровообігу, дихання, крові), м’язової, кісткової та сполучної тканин. Було переконливо показано, що стосовно профілактики згаданих захворювань усі можливості медицини в п’ять-шість разів поступаються за ефективністю чинникам здорового способу життя, а сумарний негативний вплив неблагополучної спадковості та несприятливої екології - в два рази. Здоровий спосіб життя різко знижує ризик захворювань, що виникають унаслідок дії несприятливих спадкових та екологічних чинників. Профілактичне значення спорту для всіх полягає в тому, що рухова активність позитивно впливає на всі зазначені вище складові здорового способу життя та забезпечує їх синергію (поєднання зусиль для обопільної користі). Регулярна рухова активність дозволяє підтримувати передусім ефективне функціонування серцево-судинної системи, захворювання якої спричиняють понад 60 % смертей громадян України. Спеціалісти відмічають у людей, які ведуть активний спосіб життя, зміцнення серцевого м’яза, зниження кров’яного тиску та вмісту холестерину в крові, підвищення стійкості до стресових ситуацій та виникнення депресивних станів. Спеціальні наукові дослідження засвідчують, що найбільш значним превентивним механізмом у стані здоров’я слід вважати вплив рухової активності на функціонування імунної системи. Регулярні фізичні навантаження середньої інтенсивності зміцнюють імунну систему, допомагаючи організму боротися з інфекційними захворюваннями та окремими раковими захворюваннями (рак товстої кишки, молочної залози, передміхурової залози, легенів та інші форми онкологічних захворювань). Водночас надмірні фізичні навантаження пригнічують функцію імунної системи. Профілактичне значення спорту для всіх тісно пов’язується з функціональними резервами організму людини, під якими розуміють здатність органа або системи та організму в цілому значно підсилити інтенсивність своєї діяльності порівняно зі станом відносного спокою. Функціональні резерви асоціюються також із так званим ―принципом економізації‖ функцій, який проявляється як у спокої, так і під дією певних подразників. Наявність таких резервів дозволяє переносити без негативних наслідків для організму вплив екстремальних чинників зовнішнього середовища та хвороботворних агентів, токсичних речовин, які значно 5 перевищують прийняті гранично допустимі рівні. Визначення функціональних резервів, їх розширення та використання мають ввійти до арсеналу методів оцінки та зміцнення здоров’я людини . Розвиваюча функція системи спорту для всіх передбачає забезпечення розвитку фізичних здатностей людей, належного фізичного розвитку та загалом фізичної досконалості людини, що дозволяє підвищити рівень її здоров’я, передусім фізичного. Зазначена функція найбільш характерна для такої форми реалізації спорту для всіх, як фітнес-програми. Рухова активність у цьому випадку спрямована на позитивну зміну стану організму людини, його фізичних та функціональних кондицій. Такі зміни можуть бути досягнуті лише за рахунок тренування. Основу тренувального ефекту, його механізм визначає фундаментальна властивість усього живого – здатність до адаптації, розвитку на основі пристосування до зовнішнього впливу. Ця здатність є головною в забезпеченні життєздатності живих організмів, їх виживання та саморозвитку в умовах безперервно мінливих впливів зовнішнього середовища, а також змінного становища самого організму. Завдячуючи реалізації в процесі тренування фізіологічного механізму адаптації відбувається накопичення людиною нових фізичних кондицій, мобілізація та розгортання внутрішніх ресурсів організму. Механізм процесу адаптації, специфічні особливості його протікання обумовлюють і природні обмеження в стабільності тренувального ефекту, а також необхідність зміни змісту рухової активності в ході індивідуальної вікової еволюції людини. 

АДАПТАЦІЯ ОРГАНІЗМУ ЛЮДИНИ (пристосувальні зміни) Термінова Накопичувальна (тривала) Рис. 4. Два види адаптації організму до дії зовнішнього середовища: термінові і накопичувальні (кумулятивні, тривалі). У ході рухової активності спостерігаються два види пристосувальних змін: термінові і накопичувальні (кумулятивні, тривалі). Довготривала адаптація формується поступово в результаті постійної дії подразника. В контексті реалізації розвиваючої функції системи спорту для всіх основним завданням є досягнення такої стадії накопичувальної адаптації, яка характеризується завершенням формування відповідного системного 6 структурної пам’яті. Ця пам’ять зберігається за умови продовження дії відповідного чинника. У випадку, коли така дія припиняється, то настає реадаптація, або детренованість. Т. Ю. Круцевич, В. М. Платонов та інші фахівці виділяють кілька ознак системного структурного ―сліду‖, що забезпечує різнобічний оздоровчий ефект регулярної організованої рухової активності. У спорті для всіх для забезпечення розвиваючого ефекту в організмі людини необхідно керуватися основними положеннями теорії фізичних тренувань та теорії адаптації. Заняття спортом для всіх дозволяють досягти сталих позитивних результатів забезпечення належного розвитку основних фізичних якостей — витривалості, сили, гнучкості, бистроти та координації. Критерії цього розвитку визначаються з урахуванням віку, статі, характеру трудової діяльності людини, а їхня основа – такий рівень показників, що дозволяє їй успішно здійснювати різні види життєдіяльності. У фізичному розвитку забезпечується досягнення оптимального стану статури та належного співвідношення маси до зросту людини. У функціональному розвитку в основному забезпечується розширення резервних можливостей опорнорухового апарату, серцево-судинної та дихальної систем. Загалом здійснення регулярної рухової активності в різних формах реалізації спорту для всіх позитивно впливає на зростання рівня фізичної працездатності людини. Функція відновлення працездатності у системі спорту для всіх людини передбачає забезпечення відповідних позитивних змін в організмі людини для подолання втоми після трудового дня та тижня. Ця функція проявляється і в період відпочинку людини під час щорічних відпусток. Трудова діяльність людини спричиняє виникнення втоми, що характеризується зниженням ефективності функціонування окремих органів та систем організму, підвищеним рівнем нервово-психічної напруженості. Тривале збереження такого стану може призвести до виснаження організму та спричинити виникнення різних захворювань. За даними наукових досліджень, близько 20 % працівників відчувають до кінця робочого дня незначну втому, понад 55 % — втому середнього ступеня, тоді як приблизно 25 % втомлюються сильно. Отже, понад 80 % працівників постійно потребують відновлення витраченої енергії. Залежно від характеру втоми (фізична, нервово-психічна, змішана) та її розповсюдженості (загальна чи локальна) підбираються адекватні види рухової активності для відновлення тимчасової втрати працездатності. Найбільший ефект у цій ситуації отримують від поєднання активного відпочинку з психорегулюючими технологіями, масажем, пароповітряними та водними процедурами. Працівники, які ведуть активний спосіб життя, краще відновлюються до наступного робочого дня чи тижня, мають високу продуктивність праці, успішніше переносять професійні навантаження, уникають несприятливого впливу окремих чинників професійної діяльності, володіють підвищеною опірністю до професійних захворювань. 7 Система спорту для всіх надає широкі можливості для задоволення об’єктивно існуючої потреби людини у відновленні працездатності після трудової діяльності, а також для забезпечення оздоровлення працівників та профілактики їхніх захворювань, спричинених характером професійної діяльності та накопиченої втоми. 2. Соціальні функції Соціальні функції системи спорту для всіх включають: - гуманістичну; - активного дозвілля; - соціалізації; - освітньо-виховну та інформаційно-просвітницьку. .Гуманістична функція системи спорту для всіх проявляється у сприянні самореалізації, самовдосконаленні та самоутвердженні особистості у розвитку духовно-моральних та етичних цінностей у суспільстві, забезпеченні поваги, свободи та гідності, а також благополуччя та щастя людини. Принципи, ідеали та цінності гуманізму відіграють важливу роль у сучасних соціальних умовах, для яких характерними частіше стають прагматизм, егоїзм, агресивність, а користь розглядається як основа моральності та критерій людських учинків. Спорт для всіх має значні потенційні можливості для нейтралізації соціальної напруженості, тривожності та стресових впливів на людину, що особливо загострюються в умовах трансформації соціально-економічних відносин в українському суспільстві. Кожна людина завдяки руховій активності допомагає собі відмежуватися хоча б на певний час від щоденних виробничих та соціальнопобутових проблем, а також вийти за межі свого власного ―Я‖, ―побачити‖ інших людей та сприяти їхнім стосункам на гуманістичних засадах. Гуманістична функція спорту для всіх обумовлюється рядом його особливостей та переваг. Передусім, слід відмітити, що залучення населення до рухової активності в системі спорту для всіх передбачає базування цього процесу на гуманістичній парадигмі, відображеній в основних положеннях обґрунтованої нами відповідної концепції (адекватне орієнтування державної політики; врахування інтересів, потреб та здібностей людини; гарантування добровільності у виборі форм та засобів рухової активності; надання рівних можливостей у доступності відповідних занять; забезпечення високоморальних стосунків між усіма учасниками спортивного руху; сприяння гармонійному розвитку особистості). Роль спорту для всіх в утвердженні людини як найвищої цінності пов’язана з вирішенням важливої проблеми, визначеної нами у меті відповідної соціальної системи — охоплення всіх людей руховою активністю під час дозвілля для зміцнення здоров’я. Отже, кожна конкретна людина в цій системі розглядається як її основна ціль, а не засіб для 8 досягнення будь-яких інших цілей, тобто спорт для людини, а не людина для спорту. Особливо важливе значення спорту для всіх полягає у сприянні реалізації гуманістичного ідеалу — цілісного розвитку особистості, що передбачає поєднання гармонійності та всебічності. Ідея гармонійного розвитку особистості пов’язується з досягненням єдності та злагодженості тілесного (фізичної підготовленості, фізичного розвитку), психічного (емоцій, волі, уваги, переживання, інтелекту тощо) та духовного (моральних і естетичних потреб) чинників. Пріоритетного значення набуває досягнення людиною гармонії у ставленні до самої себе, інших людей та оточуючого середовища. Всебічний розвиток людини передбачає наявність у неї такого комплексу фізичних, психічних та духовних якостей та здібностей, що дозволяє їй усвідомлювати, брати активну участь та добиватися певних успіхів в основних сферах соціальної діяльності: трудової, освітньої, споживчої тощо. Функція активного дозвілля. Провідною соціальною функцією спорту для всіх є організація активного дозвілля та забезпечення раціонального використання вільного часу. Дозвілля асоціюється з різними добровільно вибраними людиною видами діяльності протягом вільного часу. Характер дозвілля залежить від дії багатьох чинників, зокрема: соціальноекономічних відносин, доступності індустрії відпочинку, популярності існуючих різновидів розваг, рівня добробуту людини, її національних та релігійних традицій, стану здоров’я, характеру професійної діяльності, місця проживання, статі, віку, освіти, сімейного положення. У сучасній соціології вільним вважається час, який залишається у людини після виконання професійних (або освітніх), сімейно-побутових та громадських обов’язків, а також після забезпечення фізіологічних потреб (сон, харчування тощо). Вільний час передбачає розпоряджання людиною своїм часом. Виділяють три його різновиди: 1) короткотривалий вільний час у структурі доби; 2) середньо тривалий вільний час протягом вихідних; 3) довготривалий вільний час у період щорічної відпустки. Окрім зазначених різновидів існує ще вільний час осіб, які не працюють або не навчаються. Аналіз спеціальних досліджень та існуючої практики засвідчує, що вміння максимально ефективно організувати дозвілля є свідченням цивілізованості та прогресивності особистості. Проте лише 10—12 % людей уміють розумно використовувати вільний час. Особливу стурбованість 9 викликає той факт, що в бюджеті вільного часу сучасної людини дуже мала питома вага рухової активності. У зв’язку з цим, на нашу думку, актуалізується функціональна роль системи спорту для всіх у частині її ідентифікації як однієї з раціональних форм проведення дозвілля. Спорт для всіх дозволяє задовольнити важливу потребу особистості в руховій активності, а саме, необхідність в емоційно насичених розвагах під час дозвілля. Можливість ―розрядитися‖, відчуги радість, задоволення, захоплення, насолоду, приємну ―м’язову втому‖ від рухової активності після трудового дня чи тижня забезпечує власне система спорту для всіх. Насичення вільного часу руховою активністю сприяє переорієнтуванню поведінки людини в напрямі дотримання основних положень здорового способу життя, відмови від шкідливих звичок (вживання наркотиків, тютюнокуріння, зловживання алкогольними напоями) та відволікання від асоціальних вчинків, що, безумовно, підвищує гуманістичну цінність спорту для всіх.

Домашнє завдання:  згинання та розгинання рук в упорі лежачі  25 -30р.

Рекомендована література: http://lib.kart.edu.ua/bitstream/123456789/5642/1/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D1%82%20%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%86%D1%96%D0%B9.pdf

1. Товт В.А. Теорія і практика національної системи спорту для всіх / Навчальний посібник / Укладачі: В.А.Товт, В.Я.Сусла. - Ужгород: ПП «Данило С.І.».2017 – С. 36-47. 2. Основи теорії спорту для всіх. Метод. Посібник/Товт В.А., Ляховець Л.О., Ляховець-Булеца К.М., Степчук Н.В.. – Ужгород: "Говерла", 2014. – С. 38-48.