План роботи з предмету фізична культура
                        11. 10. 2024
                      гр.  Мк -  23 1/9


Тема: Легка атлетика.Спорт в системі формування особистості. Стрибки удовжину з місця, з розбігу.

Урок № 125 - 126

Спорт в системі формування особистості

Фізична культура і спорт не тільки є засобом зміцнення здоров'я студента, його фізичного вдосконалення, однією з форм проведення дозвілля, засобом підвищення соціальної активності, але і істотно впливають на інші сторони людського життя: на трудову діяльність, моральні та інтелектуальні якості; на процес самопізнання і самовдосконалення, на формування волі.

Сам процес регулярних цілеспрямованих занять фізичною культурою або спортивним тренуванням передбачає виховання не тільки певних умінь і навичок, фізичних якостей, але і психічних якостей, рис і властивостей особистості студента. У процесі фізичного виховання формування психічних властивостей студента відбувається шляхом моделювання життєвих ситуацій, «програти» які можна за допомогою фізичних вправ, спортивних і особливо ігрових моментів.

Спорт, поза всяким сумнівом - одне з головних засобів виховання рухів, вдосконалення їх тонкої і точної координації, розвитку необхідних людині рухових фізичних якостей. Але не тільки. В процесі занять спортом загартовується його воля, характер, вдосконалюється вміння управляти собою, швидко і правильно орієнтуватися в різноманітних складних ситуаціях, своєчасно приймати рішення, розумно ризикувати або утримуватися від ризику. Спортсмен тренується поруч з товаришами, змагається з суперниками і обов'язково збагачується досвідом людського спілкування, вчиться розуміти інших.

Як, завдяки чому приходить до людей сміливість, сила, швидкість і обачність, вміння не здаватися і радіти перемозі інших - все ті кращі вольові і фізичні якості, якими спорт вінчає пропорційно, звичайно, особистого внеску кожного, хто до нього долучається? І нехай ми знаємо, що роль спорту у вихованні «нової людини, гармонійно поєднує в собі духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість» велика і багатозначна, не зайве навести тут висловлювання тих, хто цілком присвятив себе цій діяльності і домігся відомих результатів, особистих і громадських.

В процесі занять спортом загартовується воля, характер, вдосконалюється вміння управляти собою, швидко і правильно орієнтуватися в різноманітних складних ситуаціях, своєчасно приймати рішення, розумно ризикувати або утримуватися від ризику. У будь-якому виді спорту змагання проводяться за жорсткими правилами, які обумовлюють не тільки сам хід змагальної боротьби, а й підготовку до неї. Правила визначають психологічну настройку спортсмена. Вони вимагають від нього в кожному виді спорту конкретних проявів фізичних якостей, вольових зусиль, певних властивостей мислення, допустимого рівня емоційного збудження. Необхідністьнеодноразового прояви властивостей і якостей неминуче призводить до їх розвитку. Він працює над розвитком сили, швидкості, витривалості, гнучкості, над технікою виконання вправ. Спортсмен формує вміння діяти в повну силу, коли не хочеться, коли втомився. Він вчиться управляти настроєм, справлятися з надмірним хвилюванням, викликати в

собі стан піднесеності, натхнення, тобто опановує умінням самоврядування, самоконтролю емоціями, тренує свою волю. Все це він робить свідомо, щоб досягти кращого результату в змаганнях. Таким чином, вдосконалюючись в спорті, людина вдосконалюється всебічно.


Завдання: Біг та його різновиди. Спеціальні бігові вправи. Загальнорозвивальні вправи.


Стрибок у довжину прийшов до нас із давен. Різні способи полювання на звірів, подолання перешкод (ям, звалів) переносилися до ігор і змагань юнаків до мисливської та військової справи, влаштовували своєрідні випробування – змагання, на яких демонстрували спритність, силу, витривалість. Місце відштовхування для стрибка у довжину було міцне, тверде і називалось «порогом», який позначався встромленими в землю дротиками або кам'яними стовпчиками. Грунт за місцем відштовхуванням розпушували на одному рівні і на певній відстані. Це місце звалося «скама». Стрибнути за «скаму» було ознакою надзвичайного подвигу. В Античному світі на давньогрецьких олімпійських іграх з XVIII Олімпіади 708 р. до н.е. почали проводити п’ятиборство (пентатлон), до якого входили стрибки. Існує версія, що це були багатократні (п’ятикратні) стрибки з гантелями в руках (вагою від 1 до 5 кг). Результат стрибуна залежав від маху гантелями та короткого розбігу. Відштовхуючись стрибун виносив гантелі вперед, у середині польоту руки випростовували паралельно до ніг. Перед приземленням виконували мах руками назад, який полегшував викидання ніг вперед, і це збільшувало довжину стрибка. Греки приділяли велику увагу стилю стрибка, а не рекордам. Офіційні змагання зі стрибків у довжину почали проводити в кінці ХІХ ст. У 1860 р. стрибок у довжину включено у змагання Оксфордського університету у Великобританії. Переможець – англієць Пауел з результатом 5 м 28 см. Не дивлячись на те, що у той час спортсмени ще не використовували спеціальну доріжку для розбігу, а брусок для відштовхування з’явився лише у 1886р. – результати у стрибках в довжину зростали стрімко. Семиметровий рубіж вперше подолав його співвітчизник Д. Лейн у 1874 р. з результатом 7 м 05 см. 3 На перших Олімпійських іграх сучасності у 1896 році переможець у стрибках у довжину Е. Кларк (США) продемонстрував не високий результат 6 м 34 см. На той час спортсмени стрибали способом «зігнувши ноги». У 1898 році американець М. Принстейн вперше продемонстрував спосіб стрибка у довжину «ножиці», показавши результат 7 м 24 см. Надзвичайно високий результат був показаний ірландцем П. О'Коннором, який стрибнув 7 м 61 см. Цей результат став першим офіційно зареєстрованим ІААФ світовим рекордом, який протримався 20 років. У 1920 році вперше було виконано стрибок способом «прогнувшись», фінським стрибуном В. Туулосом з результатом 7 м 56 см

Аналіз техніки стрибка в довжину. Характеристика способів виконання стрибка у довжину Стрибок в довжину – один з видів легкоатлетичних стрибків швидкісносилового характеру циклічно-ациклічної структури техніки. Спортивний результат у стрибках у довжину, головним чином, залежить від швидкості вильоту і кута вильоту. Тому найважливішими фазами стрибка є розбіг і відштовхування. За характером групування спортсмена в польоті розрізняють три способи стрибка: «зігнувши ноги», «прогнувшись» і «ножиці». Техніку виконання стрибка у довжину можна поділити на такі частини: розбіг, відштовхування, політ та приземлення. Виконуючи стрибки у довжину, спортсмен розв’язує кілька рухових завдань. У фазі, що визначає зліт, необхідно набути максимально можливої швидкості вильоту, зберігаючи при цьому оптимальний кут вильоту. Це досягається високою швидкістю розбігу зі збільшенням її на останніх бігових кроках та виконанням ефективного відштовхування з мінімальними втратами горизонтальної швидкості. У фазі, що визначає приземлення, необхідно створити умови, щоб під час польоту та групування зберегти стійку рівновагу, а під час приземлення якомога далі винести ступні вперед. Найбільш примітивним і практичним способом виконання стрибка у довжину є техніка стрибка «зігнувши ноги». Такою технікою стрибуни 6 стрибали до кінця XIX ст., досягнувши результату 7 м. Ця техніка характеризується природніми і простими рухами; після вильоту стрибун згинає ноги і, нахиляючи тулуб вперед до прямих ніг, приземляється. До недоліків цього способу виконання стрибка можна віднести виникнення сильного обертального руху вперед, що призводить до раннього групування та передчасного падіння ніг при приземленні, що зменшує дальність стрибка. Тому подальший розвиток техніки стрибків у довжину йшов шляхом створення техніки рухів у польоті, які б забезпечили стійке положення стрибуна в повітрі і зручне групування перед приземленням. Усім перерахованим вище вимогам відповідала техніка виконання стрибка у довжину способом «ножиці», яка виникла на початку XX ст. Характерною особливістю цього способу виконання стрибка є те, що стрибун у фазі польоту продовжував виконувати бігові рухи, і таким чином виконував 2,5 бігових кроки в повітрі. Розбіг. У чоловіків довжина розбігу 45–50 м (20–24 кроки), у жінок 30– 35 м (18–20 кроків), залежить вона, передусім, від уміння розвивати швидкість. В одного і того ж спортсмена довжина розбігу може змінюватися на 1 м і більше, залежно від покриття доріжки, погоди й інших причин, але кількість кроків залишається сталою. Є декілька варіантів розбігу. У першому варіанті розбіг починають швидко і приблизно до 2/3 його довжини набирають максимальної швидкості, не зменшуючи її до моменту відштовхування. У другому – швидкість набирають поступово від початку до кінця розбігу. У третьому варіанті на перших 6-ти кроках набирають максимальну швидкість, у середні розбігу утримують її, на останніх кроках активно набігають на брусок, збільшуючи частоту кроків. На початку розбігу тулуб стрибуна дуже нахилений уперед, швидко збільшується довжина і частота кроків. У середній частині розбігу нахил тулуба зменшується, темп стабілізується, зростання швидкості відбувається в основному за рахунок збільшення довжини кроків. Під кінець розбігу тулуб набирає вертикального положення. Останні 2-4 кроки розбігу спрямовані на підготовку до відштовхування шляхом подовження кроків, посилення відштовхування майбутньої поштовхової ноги й укорочення останнього кроку. Останній крок коротший за передостанній на 25–40 см. Відштовхування буде ефективнішим, якщо на передостанньому кроці ЗЦМ тіла трохи опуститься вниз. Відштовхування. Період відштовхування складається з фази амортизації і випрямлення ноги. У фазі амортизації відбувається погашення спільної дії сил інерції і ваги. Стрибун згинає ногу в колінному суглобі і припиняє рух тіла вниз, зменшуючи горизонтальну швидкість ЗЦМ тіла. В міру просування тіла стрибуна вперед у фазі амортизації, коли м`язи - розгиначі працюють у режимі, що уступає, відбувається вторинне наростання зусиль і згинання поштовхової ноги закінчується. Зусилля в цей момент досягає 3000-4000 Н. На місце відштовхування спортсмен ногу ставить на всю стопу. Стрибун ставить випрямлену ногу в коліні (170-172°) активним рухом згори-вниз- 7 назад. У цей момент кут між ногою стрибуна і доріжкою становить приблизно 60–65°, стрибун трохи згинає ногу в коліні і розгинає в гомілковостопному суглобі. З наближенням поштовхової ноги до вертикалі починається розгинання її в коліні і згинання в гомілковостопному суглобі. Водночас, коли стрибун поштовхову ногу ставить на місце відштовхування, зігнута махова нога знаходиться позаду; потім спортсмен робить енергійний рух маховою ногою від таза коліном вперед-угору, і в момент вертикалі її стегно випереджає стегно поштовхової. У кінці відштовхування стегно махової ноги стрибуна набирає горизонтального положення, а гомілка рухається вперед, посилюючи мах і створюючи умови для збереження рівноваги в польоті. Одночасно спортсмен змахує максимально зігнутою рукою, різнойменною маховій нозі, у сторону й дещо назад, а другою рукою — вперед-угору і трохи досередини. Важливо, щоб під час поштовху тулуб був майже вертикальним. Правильне відштовхування характеризується динамічністю, активним виходом на поштовхову ногу, виведенням таза і грудей уперед, швидким махом ногою і руками, невисоким підніманням плечей і енергійним випрямленням поштовхової ноги в усіх суглобах. Відштовхування (у кваліфікованих спортсменів) триває 0,12–0,13 с, кут відштовхування 73–75°, вертикальна швидкість досягає 3,5 м/с, початкова швидкість вильоту — понад 9 м/с, кут вильоту 20–24°. Політ. Період польоту триває з моменту відриву від опори поштовхової ноги до приземлення. Після відштовхування починається безопорна фаза, під час якої спортсмен повинен зберегти стійке положення тіла й перед приземленням підняти ноги якомога далі вперед, але так, щоб не нахилятися на спину. Рухи під час польоту зумовлені способом стрибка. Стрибун виконує рухи, що сприяють більш далекому приземленню. У стрибку способом "зігнувши ноги" стрибун пролітає в положенні кроку половину траєкторії, потім, опускаючи руки і трохи нахиляючи тулуб уперед, підтягує поштовхову ногу до махової, приймаючи положення груповання. При стрибку прогнувшись, рухи ніг у польоті спрямовані на збереження необхідного положення тулуба і підготовку до приземлення. Перед приземленням стрибун прагне підняти вище витягнуті вперед ноги, а руки відвести назад. Політ закінчується приземленням, після якого починається амортизація і слідом за нею вихід уперед з пози приземлення. Опора загальмовує тіло стрибуна, що рухається, і по інерції продовжує рух вперед і робить перекат над місцем опори. Завданням амортизації є погашення швидкості тіла. Ефективність приземлення характеризується дальністю винесення ніг стрибуна за проекцію ЗЦМ тіла – до 80 см. Прийнявши в польоті положення груповання, стрибун продовжує опускати руки, виставляє гомілки вперед, випрямляє ноги. Після торкання п'ятами опори ноги згинаються в колінних суглобах, а таз переміщається до п'ят. Закінчується приземлення виходом з місця приземлення чи падінням у сторону. Для підвищення ефективності приземлення обидві ноги треба піднімати майже до горизонтального положення, щоб п'яти були 8 трохи нижче за таз. Роблять це двома способами: нахилом плечей уперед у групуванні або відвівши плечі трохи назад. Як тільки стопи торкнуться піску, розпочинається згинання ніг у колінах. Закінчують приземлення глибоким присіданням (згинанням ніг і виходом або падінням вперед-убік). Спосіб «зігнувши ноги». Це найпростіший спосіб. Після відштовхування стрибун третину довжини стрибка перебуває в положенні «кроку», потім підтягує поштовхову ногу до махової, наближає коліна зігнутих ніг до грудей, не дуже нахиляючи тулуб уперед, а руки опускає уперед-униз. Приблизно за півметра до місця приземлення стрибун випрямляє ноги, викидаючи стопи якнайдалі вперед, а руки відводить униз-назад. Таким чином, стрибун займає положення групування з опущеними вниз руками. Ці компенсаторні рухи руками сприяють кращому розгинанню гомілок перед приземленням і збереженню рівноваги. Недоліком цього способу є можливе обертання вперед в польоті, що суттєво зменшує ефективність стрибка.


Домашнє завдання: підтягування 7-10р.

Рекомендована література: 


Комментарии

Популярные сообщения из этого блога