План роботи з предмету фізична культура
17.09.2024
гр. Обл. - 24 1/11
Тема: Легка атлетика.
Завданн: Стройові вправи. Біг 2хв. Загальнорозвивальні вправи.
Спеціальні вправи бігові вправи.
Історія розвитку стрибка у довжину та видатні стрибуни Стрибок у довжину прийшов до нас із давен. Різні способи полювання на звірів, подолання перешкод (ям, звалів) переносилися до ігор і змагань юнаків до мисливської та військової справи, влаштовували своєрідні випробування – змагання, на яких демонстрували спритність, силу, витривалість. Місце відштовхування для стрибка у довжину було міцне, тверде і називалось «порогом», який позначався встромленими в землю дротиками або кам'яними стовпчиками. Грунт за місцем відштовхуванням розпушували на одному рівні і на певній відстані. Це місце звалося «скама». Стрибнути за «скаму» було ознакою надзвичайного подвигу. В Античному світі на давньогрецьких олімпійських іграх з XVIII Олімпіади 708 р. до н.е. почали проводити п’ятиборство (пентатлон), до якого входили стрибки. Існує версія, що це були багатократні (п’ятикратні) стрибки з гантелями в руках (вагою від 1 до 5 кг). Результат стрибуна залежав від маху гантелями та короткого розбігу. Відштовхуючись стрибун виносив гантелі вперед, у середині польоту руки випростовували паралельно до ніг. Перед приземленням виконували мах руками назад, який полегшував викидання ніг вперед, і це збільшувало довжину стрибка. Греки приділяли велику увагу стилю стрибка, а не рекордам. Офіційні змагання зі стрибків у довжину почали проводити в кінці ХІХ ст. У 1860 р. стрибок у довжину включено у змагання Оксфордського університету у Великобританії. Переможець – англієць Пауел з результатом 5 м 28 см. Не дивлячись на те, що у той час спортсмени ще не використовували спеціальну доріжку для розбігу, а брусок для відштовхування з’явився лише у 1886р. – результати у стрибках в довжину зростали стрімко. Семиметровий рубіж вперше подолав його співвітчизник Д. Лейн у 1874 р. з результатом 7 м 05 см. 3 На перших Олімпійських іграх сучасності у 1896 році переможець у стрибках у довжину Е. Кларк (США) продемонстрував не високий результат 6 м 34 см. На той час спортсмени стрибали способом «зігнувши ноги». У 1898 році американець М. Принстейн вперше продемонстрував спосіб стрибка у довжину «ножиці», показавши результат 7 м 24 см.
Аналіз техніки стрибка в довжину. Характеристика способів виконання стрибка у довжину Стрибок в довжину – один з видів легкоатлетичних стрибків швидкісносилового характеру циклічно-ациклічної структури техніки. Спортивний результат у стрибках у довжину, головним чином, залежить від швидкості вильоту і кута вильоту. Тому найважливішими фазами стрибка є розбіг і відштовхування. За характером групування спортсмена в польоті розрізняють три способи стрибка: «зігнувши ноги», «прогнувшись» і «ножиці». Техніку виконання стрибка у довжину можна поділити на такі частини: розбіг, відштовхування, політ та приземлення. Виконуючи стрибки у довжину, спортсмен розв’язує кілька рухових завдань. У фазі, що визначає зліт, необхідно набути максимально можливої швидкості вильоту, зберігаючи при цьому оптимальний кут вильоту. Це досягається високою швидкістю розбігу зі збільшенням її на останніх бігових кроках та виконанням ефективного відштовхування з мінімальними втратами горизонтальної швидкості. У фазі, що визначає приземлення, необхідно створити умови, щоб під час польоту та групування зберегти стійку рівновагу, а під час приземлення якомога далі винести ступні вперед. Найбільш примітивним і практичним способом виконання стрибка у довжину є техніка стрибка «зігнувши ноги». Такою технікою стрибуни 6 стрибали до кінця XIX ст., досягнувши результату 7 м. Ця техніка характеризується природніми і простими рухами; після вильоту стрибун згинає ноги і, нахиляючи тулуб вперед до прямих ніг, приземляється. До недоліків цього способу виконання стрибка можна віднести виникнення сильного обертального руху вперед, що призводить до раннього групування та передчасного падіння ніг при приземленні, що зменшує дальність стрибка. Тому подальший розвиток техніки стрибків у довжину йшов шляхом створення техніки рухів у польоті, які б забезпечили стійке положення стрибуна в повітрі і зручне групування перед приземленням. Усім перерахованим вище вимогам відповідала техніка виконання стрибка у довжину способом «ножиці», яка виникла на початку XX ст. Характерною особливістю цього способу виконання стрибка є те, що стрибун у фазі польоту продовжував виконувати бігові рухи, і таким чином виконував 2,5 бігових кроки в повітрі. Розбіг. У чоловіків довжина розбігу 45–50 м (20–24 кроки), у жінок 30– 35 м (18–20 кроків), залежить вона, передусім, від уміння розвивати швидкість. В одного і того ж спортсмена довжина розбігу може змінюватися на 1 м і більше, залежно від покриття доріжки, погоди й інших причин, але кількість кроків залишається сталою. Є декілька варіантів розбігу. У першому варіанті розбіг починають швидко і приблизно до 2/3 його довжини набирають максимальної швидкості, не зменшуючи її до моменту відштовхування. У другому – швидкість набирають поступово від початку до кінця розбігу. У третьому варіанті на перших 6-ти кроках набирають максимальну швидкість, у середні розбігу утримують її, на останніх кроках активно набігають на брусок, збільшуючи частоту кроків. На початку розбігу тулуб стрибуна дуже нахилений уперед, швидко збільшується довжина і частота кроків. У середній частині розбігу нахил тулуба зменшується, темп стабілізується, зростання швидкості відбувається в основному за рахунок збільшення довжини кроків. Під кінець розбігу тулуб набирає вертикального положення. Останні 2-4 кроки розбігу спрямовані на підготовку до відштовхування шляхом подовження кроків, посилення відштовхування майбутньої поштовхової ноги й укорочення останнього кроку. Останній крок коротший за передостанній на 25–40 см. Відштовхування буде ефективнішим, якщо на передостанньому кроці ЗЦМ тіла трохи опуститься вниз. Відштовхування. Період відштовхування складається з фази амортизації і випрямлення ноги. У фазі амортизації відбувається погашення спільної дії сил інерції і ваги. Стрибун згинає ногу в колінному суглобі і припиняє рух тіла вниз, зменшуючи горизонтальну швидкість ЗЦМ тіла. В міру просування тіла стрибуна вперед у фазі амортизації, коли м`язи - розгиначі працюють у режимі, що уступає, відбувається вторинне наростання зусиль і згинання поштовхової ноги закінчується. Зусилля в цей момент досягає 3000-4000 Н. На місце відштовхування спортсмен ногу ставить на всю стопу. Стрибун ставить випрямлену ногу в коліні (170-172°) активним рухом згори-вниз- 7 назад. У цей момент кут між ногою стрибуна і доріжкою становить приблизно 60–65°, стрибун трохи згинає ногу в коліні і розгинає в гомілковостопному суглобі. З наближенням поштовхової ноги до вертикалі починається розгинання її в коліні і згинання в гомілковостопному суглобі. Водночас, коли стрибун поштовхову ногу ставить на місце відштовхування, зігнута махова нога знаходиться позаду; потім спортсмен робить енергійний рух маховою ногою від таза коліном вперед-угору, і в момент вертикалі її стегно випереджає стегно поштовхової. У кінці відштовхування стегно махової ноги стрибуна набирає горизонтального положення, а гомілка рухається вперед, посилюючи мах і створюючи умови для збереження рівноваги в польоті. Одночасно спортсмен змахує максимально зігнутою рукою, різнойменною маховій нозі, у сторону й дещо назад, а другою рукою — вперед-угору і трохи досередини. Важливо, щоб під час поштовху тулуб був майже вертикальним. Правильне відштовхування характеризується динамічністю, активним виходом на поштовхову ногу, виведенням таза і грудей уперед, швидким махом ногою і руками, невисоким підніманням плечей і енергійним випрямленням поштовхової ноги в усіх суглобах. Відштовхування (у кваліфікованих спортсменів) триває 0,12–0,13 с, кут відштовхування 73–75°, вертикальна швидкість досягає 3,5 м/с, початкова швидкість вильоту — понад 9 м/с, кут вильоту 20–24°. Політ. Період польоту триває з моменту відриву від опори поштовхової ноги до приземлення. Після відштовхування починається безопорна фаза, під час якої спортсмен повинен зберегти стійке положення тіла й перед приземленням підняти ноги якомога далі вперед, але так, щоб не нахилятися на спину. Рухи під час польоту зумовлені способом стрибка. Стрибун виконує рухи, що сприяють більш далекому приземленню. У стрибку способом "зігнувши ноги" стрибун пролітає в положенні кроку половину траєкторії, потім, опускаючи руки і трохи нахиляючи тулуб уперед, підтягує поштовхову ногу до махової, приймаючи положення груповання. При стрибку прогнувшись, рухи ніг у польоті спрямовані на збереження необхідного положення тулуба і підготовку до приземлення. Перед приземленням стрибун прагне підняти вище витягнуті вперед ноги, а руки відвести назад. Політ закінчується приземленням, після якого починається амортизація і слідом за нею вихід уперед з пози приземлення. Опора загальмовує тіло стрибуна, що рухається, і по інерції продовжує рух вперед і робить перекат над місцем опори. Завданням амортизації є погашення швидкості тіла. Ефективність приземлення характеризується дальністю винесення ніг стрибуна за проекцію ЗЦМ тіла – до 80 см. Прийнявши в польоті положення груповання, стрибун продовжує опускати руки, виставляє гомілки вперед, випрямляє ноги. Після торкання п'ятами опори ноги згинаються в колінних суглобах, а таз переміщається до п'ят. Закінчується приземлення виходом з місця приземлення чи падінням у сторону. Для підвищення ефективності приземлення обидві ноги треба піднімати майже до горизонтального положення, щоб п'яти були 8 трохи нижче за таз. Роблять це двома способами: нахилом плечей уперед у групуванні або відвівши плечі трохи назад. Як тільки стопи торкнуться піску, розпочинається згинання ніг у колінах. Закінчують приземлення глибоким присіданням (згинанням ніг і виходом або падінням вперед-убік)
Техніка витконання стрибка «зігнувши ноги». Це найпростіший спосіб.. Після відштовхування стрибун третину довжини стрибка перебуває в положенні «кроку», потім підтягує поштовхову ногу до махової, наближає коліна зігнутих ніг до грудей, не дуже нахиляючи тулуб уперед, а руки опускає уперед-униз. Приблизно за півметра до місця приземлення стрибун випрямляє ноги, викидаючи стопи якнайдалі вперед, а руки відводить униз-назад. Таким чином, стрибун займає положення групування з опущеними вниз руками. Ці компенсаторні рухи руками сприяють кращому розгинанню гомілок перед приземленням і збереженню рівноваги. Недоліком цього способу є можливе обертання вперед в польоті, що суттєво зменшує ефективність стрибка.
Методика навчання техніки стрибка у довжину Завдання 1. Створити правильне уявлення про техніку стрибка в довжину. Засоби: 1. Пояснення суті й особливостей техніки стрибка в довжину. 2. Роз’яснення правил і організації змагань зі стрибків у довжину. 3. Демонстрування техніки стрибка (зразковий показ виконання, аналіз кінограм, кінокільцівок, схем, фотографій). Методичні вказівки. Зосередити увагу на основних фазах стрибка, використавши для цього наочні посібники. Завдання 2. Навчити техніки відштовхування й вильоту в кроці. Засоби. 1. З вихідного положення поштовхова нога попереду махової на 30–40 см на всій стопі, руки вздовж тулуба підняти зігнуту махову ногу вперед-угору й одночасно випрямити поштовхову ногу. 2. Стрибок у довжину з 2-х кроків розбігу. 3. Те саме з відштовхуванням угору. 4. Те саме із 4-х кроків розбігу.
Історія розвитку техніки та досягнення в штовханні ядра Штовхання ядра з’явилося у середині ХІХ століття в Англії з народної гри – штовхання каменів, гирі. Змагання із штовхання ядра були найбільш розповсюдженими у Великобританії, а пізніше в США. У 1839 році документально зафіксовано перший результат у штовханні ядра. Ядро штовхнув канадський спортсмен Т. Каррадіс на 8 м 61см. У 1866 році зареєстровано перший рекорд, який встановив англієць Фразер, штовхнувши ядро на 10 м 62 см. Розвиток та вдосконалення штовхання ядра припадає на початок ХХ ст. Найбільш відомим штовхальником ядра початку ХХ століття був американець, олімпійський чемпіон Ральф Роуз. Його світовий рекорд – 15 м 54 см (1909 р.) протримався 19 років. З кожним роком змінювалася техніка та правила змагань. Так, спочатку ядро штовхали з місця, пізніше зі скоку з вихідного положення – стоячи боком (до 1950 р.). У 50-х роках американець О’брайен удосконаливши техніку скоку, довів світовий рекорд до 19 м 30 см. В середині 70-х років штовхальники ядра Європи почали витісняти американських спортсменів. У 1976 році радянський штовхальник А. Баришніков вперше досягнув результату 22,00 м, використавши техніку способом «кругового маху», яку запроваджено було його тренером В. І. Алєксєєвим. 3 Сьогодні існує два способи штовхання ядра (стоячи спиною до напрямку штовхання): 1 – штовхання ядра зі скоку (з в. п. – права попереду), 2 - штовхання ядра способом кругового маху (з в. п. – ноги нарізно). У правилах змагань є ряд змін. Наприклад, змінилася вага ядра з 6 кг до 7,260 кг, кут сектору від центру кола з 65о до 34,92о , діаметр кола з 250 см до 213,5 см. Відомі спортсмени ХХ ст.: олімпійський чемпіон американець Р. Роуз (15 м 54 см у 1909 році), Д. Торранс (17 м 40 см в 30-х рр.), чемпіон світу американець М. Фонвілл (17 м 68 см у 1948 р.), засновник способу штовхання ядра зі скоку П. О. Брайєн (19 м 30 см в 50-х рр.), Д. Лонга (20 м 68 см) та Р. Матсон (21 м 78 см) у 60-х роках. До 70-х років на міжнародних змаганнях перемагали американці. Радянські штовхальники ядра довгий час відставали за результатами від американських спортсменів. Так, Д. Марков (1928 р.) – 13 м 09 см, Е. Прифельд – 15 м 79 см, Х. Ліпп (50-ті роки) – 16 м 98 см. Дякуючи зусиллям А. Баришнікова, Е. Міронова, В. Кисельова, Я. Боярса, С.Смірнова, радянські спортсмени, у тому числі й українські, наприкінці 70-х – на початку 80-х вийшли у світові лідери. У 1984 році на Олімпійських Іграх в Монреалі завоював золоту медаль представник НДР У. Байєр, а в 1986 році став рекордсменом світу з результатом 22 м 64 см. У 1987 році А. Андрі (Італія) встановив світовий рекорд – 22 м 91 см. Останнє досягнення в штовханні ядра серед чоловіків належить У. Тімерману (НДР) – 23 м 06 см (1988 р.). Жінки набагато пізніше почали виступати на змаганнях. Перший світовий рекорд був установлений австрійською спортсменкою Х. Кепль в 1926 році (9 м 57 см). З 40-х років ріст світових рекордів пов’язаний із досягненнями радянських спортсменок: Т. Севрюкової (14 м 59 см), Г. Зибіної (16 м 76 см), Т. Пресс (18 м 59 см), Н. Чижової (20 м 43 см). Після світового рекорду Н. Чижової (21 м 20 см), встановленого у 1973 році, в період з 1975 по 1984 рр. рекордсменками світу були У. Христова 4 (Болгарія), Х. Фiбінгерова (ЧССР), І. Слуп’янек (НДР), яка в 1980 р. покращила світовий рекорд до 22 м 45 см.
ТЕХНІКА Штовхання ядра. В даний час в спортивній практиці легкоатлетів склалося наступні способи штовхання ядра: з вихідного положення «боком», «полу боком» і «спиною», кругового маху до напрямку штовхання. У правилах змагань є ряд змін. Наприклад, змінилася вага ядра з 6 кг до 7,260 кг, кут сектору від центру кола з 65о до 34,92о , діаметр кола з 250 см до 213,5 см.
Для отримання чіткого уявлення про особливості зазначених способів коротко проаналізувати. Способи тримання ядра залежить від сили пальців кисті і від підготовленості спортсмена. Ядро може розташовуватися: а) на долоні, б) на підставі вказівного, середнього та безіменного пальців і на перших фалангах вказівного, середнього та безіменного пальців. Взяте в руку одним з цих способів ядро укладається до бічної поверхні шиї, в області надключичні ямки. Враховуючи досліджуваний спосіб штовхання, а також анатомічна будова руки, місце ядра може бути або ближче до вуха [3] або ближче до підборіддя.
Основні фази штовхання ядра: тримання снаряда, вихідне положення, підготовка до скачка, розгін-скачок, фінальне зусилля.
Способи тримання ядра Великий палець і мізинець підтримують ядро збоку . Штовхання ядра виконується однією рукою від плеча з розгону з круга діаметром 213,5 см. У вихідному положенні перед поштовхом ядро знаходиться біля шиї в руці і згідно правил змагань ядро не слід відривати від шиї до самого фінального зусилля. Ядро для штовхання може бути різної ваги (3, 4, 5, 6, 7 кг 260 г) в залежності від віку і ста ті штовхальників. Дальність поштовху вимірюється від внутрішнього краю сегменту до найближчого сліду, залишеного ядром при падінні в сектор.
Дальність польоту ядра в основному залежить від початкової швидкості вильоту ядра та кута вильоту. Найбільш поширеним способом є спосіб «із скоку». В останні роки все більшої популярності набуває спосіб штовхання ядра, який отримав назву «кругового маху» або «з поворотом».
Тримання ядра. Перед штовханням ядро кладуть на витягнуті пальці правої руки, потім кладуть на ключицю і притискають до шиї, лікоть піднімається трохи вгору і назад. Спортсмен стоїть в задній частині круга 5 спиною до напрямку штовхання ядра. Тримати ядро відірваним від шиї і ключиці заборонено правилами змагань.
Техніка штовхання ядра з початкового положення «боком» до напрямку штовхання .
При штовханні ядра цим способом легкоатлет встає біля заднього краю кола. Права нога розташовується впритул до кордону кола і стопа ставиться перпендикулярно до діаметра кола, що проходить через центр сегмента. Ліва нога розміщується позаду (15 - 20 см) правою. Вага тіла в основному доводиться на праву ногу. Долоня правої руки звернена вперед. Передпліччя і плече правої руки знаходяться в одній площині. Рука сильно зігнута в лікті. Лікоть правої руки опущений трохи вниз і вперед. Тулуб злегка нахиляється вправо. Плече правої руки відведено приблизно під прямим кутом до тулуба. Ліва рука піднята в сторону-вгору і вільно зігнута в лікті або пряма. Голова злегка повернена вправо і накриває підборіддям ядро . Перед початком стрибка легкоатлет переносить всю вагу тіла на праву ногу. Права нога при цьому трохи згинається. Тулуб ще більше нахиляється вправо. Ліва рука більше витягується вперед. Звільнена ліва нога готується до маху.
Техніка штовхання ядра з початкового положення "боком" до напрямку штовхання. Наступним енергійним маховим рухом лівої ноги і сильним поштовхом правої ноги легкоатлет здійснює стрибок У момент стрибка, довжина якого дорівнює 80-90 см, права нога енергійним підтягуванням, майже ковзаючи підошвою по грунту, обганяє тулуб і ставиться на грунт з носка, або зберігаючи перпендикулярне розташування стопи до лінії просування, або розгортаючи її з носком трохи назовні (15-25 °); причому стопа правої ноги повинна випереджати також коліно. Ліва нога, закінчивши мах, випрямляється і ставиться на грунт негайно слідом за правою в 20-25 см від сегменту. Стопа лівої ноги розгорнуто носком у бік штовхання (рис. 2.4, а), ставиться на лінію просування трохи позаду правої ноги (на 15-20 см). Тулуб у момент закінчення стрибка має найбільший нахил вправо . Правий лікоть весь час знаходиться у площині просування. Ліва рука ще більше згинається. Кут між плечем правої руки та тулубом весь час зберігається прямій. Вісь плечей має нахил, відповідний приблизно кутку виштовхування ядра-40 ° . Фінальне зусилля починається відразу за постановкою лівої ноги з випрямлення правої ноги і тулуба під час просування всього тіла вперед лівим плечем ; перед випрямленням права нога опускається на п'яту, розтягуючи тим самим литкові м'язи і готуючи їх до подальшої роботи . До моменту закінчення фази «випрямлення» ліва нога злегка згинається в коліні і потім швидко вирівнюється, піднімаючи все тіло вгору-вперед з одночасним поворотом таза та плечей вліво. Ліва рука в цей момент, згинаючись у ліктьовому суглобі, енергійним рухом вниз - назад допомагає швидкому виведенню правого плеча вперед - вгору. Одночасно з висновком правого плеча вперед у поштовх включається права рука . Права рука швидким рухом виштовхує ядро під кутом 40-42 °. Долоня правої руки при закінченні поштовху повинна бути спрямована вперед і трохи назовні. Заключне тиск на ядро виробляють пальці правої руки при повному випрямленні ніг, ліве плече при цьому не повинно опускатися, а м'язи лівої половини тулуба повинні бути закріпачені і лівий лікоть притиснутий до грудної клітки. Погляд спрямований вгору-вперед, слідом за ядром. Після вильоту снаряда штовхав ядро необхідно зберегти рівновагу, щоб не вискочити з кола. Для цього проводяться швидка перестановка правої ноги вперед до упору в сегмент і відведення лівої ноги і рук назад з одночасним подседания на правій нозі .Перестановка правої ноги може супроводжуватися поворотом усередину,
Підготовка до розгону і розгін скоком. Перед скачком права нога носком торкається обруча круга, ліва відставляється назад, погляд спрямований в протилежну сторону штовхання. Ліва рука вільно витягнута вперед-вгору. Підготовлюючись до скоку, штовхальник піднімається на носок правої ноги, ліву ногу піднімає назад-вверх, тримає рівновагу тіла на правій нозі. Потім, нахиляючись вперед, він присідає на правій нозі, одночасно підтягує зігнуту ліву ногу до правої. Цей момент техніки називається групуванням, яке за своїми властивостями нагадує стиснуту пружину, яка в будь-який момент може випрямитись. Слідом за тим штовхальник робить мах лівою ногою прямо назад з одночасним відштовхуванням назад правою ногою і виконує скачок. Після скоку вага тіла повинна зберігатись на правій нозі, ліва нога ставиться біля сегмента і виконує функцію опори. Відштовхування правою ногою під час скоку може виконуватись як з носка, так і через п’ятку. Скачок можна виконувати і без попереднього відведення лівої ноги назад. Мах лівою ногою починається одночасно з присіданням на правій нозі і нахилом тулуба вперед. Але при такому виконанні неефективно використовуються сили інерції і пружний потенціал м’язів. Права нога після скоку ставиться на носок, який трохи повернутий всередину-вліво. Ліва нога ставиться з носка на всю ступню біля сегмента і приблизно на ½ ступні зліва від діаметру круга. Фінальне зусилля. Швидкість вильоту ядра знаходиться, як відомо, в прямій залежності від довжини шляху розгону ядра і часу дії сили метальника на ядро. Тому спортсмен повинен концентрувати свої вольові зусилля на виконання штовхання з найбільшим прискоренням по найбільшому шляху. В зв’язку з цим, необхідно як можна швидше опускати ліву ногу на опору, так як активне фінальне зусилля можливе лише при двоопорному періоді. Яро необхідно виштовхувати під оптимальним кутом. Слід знати, що розгін ядра в фінальному зусиллі починається з ніг, потім 6 підключається тулуб і закінчується розгін найшвидшою частиною тіла, тобто рукою. Має значення і робота лівої руки. Після скоку і приземлення на праву ногу, ліва рука активно відводиться через сторону назад. Цим штовхальник створює потрібне розтягування м’язів для потужного фінального зусилля, допомагає випрямити тулуб і врівноважити тіло. Після відштовхування правою ногою, яка закінчується вильотом ядра, виконується зміна ніг у вигляді переступання з лівої на праву ногу. Кращі штовхальники ядра активно міняють положення ніг за рахунок переступання швидким виставленням правої ноги вперед з упором в сегмент, що дає їм можливість погасити інерційні сили, які спрямовані по ходу штовхання ядра і не вийти з круга, тобто не порушити правила змагань.
Домашнє завдання: підтягування на перекладені 7 - 10р.
https://stud.com.ua/106781/meditsina/korotki_distantsiyi
https://www.youtube.com/watch?v=lG3_-_BFwX0
https://www.youtube.com/watch?v=8WJom4DNC94
.jpg)
Комментарии
Отправить комментарий